Це Арнольд Шварценегер. Мабуть, така заява дуже старомодна — культ Голівуду скінчився років десять тому, і діти українських степів уже не мріють душу закласти за можливість хоч би одним оком подивитись на Каліфорнію, країну усмішок і апельсинів. Вдома цікавіше. 1, мабуть, зовсім не патріотично називати улюбленим актором американця австрійського походження, коли історія вітчизняних кіно й театру знає багатьох, талановитіших за старого Шварца. До того ж фільми я із задоволенням дивлюся російські, слухаю «Арію» і «Кіпєлова», найкращим артистом усіх часів і народів вважаю Володимира Висоцького і зневажаю попсу в усіх її проявах, навіть дуже якісну й дорогу. А все, що має лейбл «Made in USA», — це якісна й дорога попса. Принаймні, все сучасне, тому що Голівуд, як і вся культура в радіусі п'ятдесяти штатів, перебуває в глибокій творчій кризі. Багатомільйонні бюджети й професійна реклама не можуть приховати головне: сюжети й амплуа акторів не змінювалися вже понад двадцять років — і в країні виросло покоління, яке й не знає, що кіно може бути іншим. А блокбастери не вносять нічого нового і більш за все нагадують почесний кортеж на пишних похоронах.
Так, легко й почесно вихваляти своїх, особливо коли є за що. Наприклад, будь-кого з тих, хто працював у радянському кіно в часи його розквіту, в сімдесяті роки; бо люди ці геніальні всі до одного, і фільми для того технічного рівня чудові, але я належу до іншого покоління — і «довліє дневі злоба його». Можна вихваляти й сучасне російське кіно, тим більш, що воно розвивається швидше за будь-якого бройлера і буде розвиватись тими ж темпами ще років із двадцять. Легко вихваляти сучасний рок — твори його флагманів довершені. Але про кожного з цих людей — від режисерів до хліпмейкерів — можна сказати, що вони опинилися «в потрібному місці в потрібний час», тобто серед однодумців. Разом легше бити батька й долати вершини, ніж наодинці. Не набагато, але легше.
Тому мій улюблений актор — австрієць-емігрант, що не пішов най¬легшим шляхом асиміляції, не змінив прізвище, задовге для Голівуду, не зробив, хоч і міг, кар'єру в «конятині» (так називають найпримітивніші поп-серіали — через найвідомішого з говардових персонажів, Конана-варвара). Той, що зумів самотужки пробити целулоїдну стінку і примусити декого з глядачів вдавитися попкорном — тому, що через незвичні, людські почуття раптом здавило горло. Тих, чия душа ще не зовсім заросла салом, хоч очі й звикли до стандартних жахів і струмків крові з кукурудзяної карамелі.