Главная » 2010»Октябрь»16 » Моє особисте ставлення до теорії граничних навантажень
16:13:33
Моє особисте ставлення до теорії граничних навантажень
Теорія граничних навантажень видалася мені доволі
цікавою, але не більше. Така собі "книга рекордів Гіннеса”, де кілька
сотень чи тисяч фанатів намагаються перевершити самого Бога. Чому "Не
більше”? По-перше, мені взагалі
ненависний фанатизм у будь-яких його проявах - релігійному чи
інтелектуальному, національному чи спортивному, оскільки, на моє глибоке
переконання, він ніколи і нікого до добра ще не приводив. А в даних
випадках з Отто Шмідтом і Генрі Боклем ми маємо
справу з якимось уже ультрафанатизмом. По-друге, давайте подумаємо,
наскільки співмірними є результати їхньої "діяльності” у плані користі
для суспільства з отим ціложиттєвим духовним і тілесним садомазохізмом,
нехай і щодо самих себе. І все це заради одного тому "Історії
цивілізації Європи”? Чимось ці люди нагадують мені Раскольникова, який
також заповзявся дізнатися, "тремтяче він творіння чи право має”. Життя
довело, що не має. Гадаю, що таке право мають лише генії, якими все ж
таки народжуються. Звичайно, життя геніїв - це також щоденна праця, але ж
не самонасильство, не знущання над людською природою.
Згідний, що працювати чи творити людина повинна на межі, але в жодному разі не поза нею, як і не - до неї.
Твереза оцінка своїх природних задатків і можливостей, на мою думку, -
ось головна передумова повноцінного людського життя і діяльності. Хотів
би наголосити саме на слові "людського”.
