Палітра письменника досить різноманітна : це й лагідна, м’яка усмішка, сповнена любові й приязні до людини. І вщипливий дотеп, коли йдеться про безгосподарність, лінощі, безвідповідальність, неуцтво.

Цикл творів «Моя автобіографія» - сповнений саме м’якого й доброго сміху. Скільки тепла й любові до людей, що його оточували в дитинстві, передає нам автор в оповіданні «Моя автобіографія»! Це один із моїх найулюбленіших творів в усьому циклі.

Оповідання «Як ми колись учились» і «Ох і лікували нас» із тонким гумором розповідають про те, як жило село за часів дитинства письменника.

«Дуже рано починалась професійна освіта на селі» - пише Вишня. Діти ще тільки починали ходити, а їм уже доручали пасти гусей. Вершина цього етапу «профосвіти» - це вміння пасти коней.

Дітей змалку привчали працювати, вчили, що без праці неможливо вижити, та воно й справді так.

Баба Палажка, «значно професоріша від самого професора», знахарством і молитвами відганяла хвороби від дітей і дорослих, у цьому можна побачити і недостатній рівень життя на селі, і невмирущі народні традиції. Адже зараз до таких «баб Палажок» теж звертаються матері, щоб вони «вилили переляк» дитині чи вивели пристріт.

Автор самобутньо передає колоритну лексику, певні дійства, що супроводжують процес лікування.

Кожен рядок цих творів перейнятий любов’ю до людей, котрі жили нехитро й щиро, допомагали один одному, чим могли, й у своїй простій мудрості були «значно професоріші» за деяких глибокодумних своїх сучасників. Але за легкістю розповіді можна побачити й злиденність життя селян, їхню тяжку працю, бажання вивести своїх дітей «в люди».

Простота викладу й задушевний тон, несподівані висновки, поетизація побутових деталей, характери героїв із міцним національним підґрунтям – усе це викликає наш доброзичливий сміх. Творам Остапа Вишні властиве глибоке проникнення у світ людини, яка розуміє красу, сприймає її й сама стає творцем. А гумор тільки допомагає сприймати серйозне в житті з усмішкою.