Ця дівчина підходить Давидові більше, ніж будь-хто інший. Вона розумна, приваблива, смілива, віддана, тверда у своїх рішеннях, а до того ж має чисте почуття до Дави­да. Заради свого коханого вона готова на самопожертву, ладна піти на все, щоб врятувати його. А коли я читала, як вона бігла за Давидом , якого вже повели на розтріл, в мене так калатало серце, що я сама здивувалася: що це так стукає, а потім зрозуміла. Мені цікаво було дізнатися, що ж станеться з Давидом. Коли прочитала слова: "А з шелюгів у ту мить, мов дуплетом, із двох гвинтівок — бах! бах!", — я не могла повірити. Мені довелось перечитати цей уривок ще раз, сподіваючись, що помилилася. Доки не побачила інші "бах! бах!", все вигадувала, що це могло статися з ним, бо не могла повірити, що його вбито, гадала, що, може, стріляли не в нього, що, може, вбивці про­махнулися, що, може, стріляли холостими... Я скоріш опу­стила очі вниз, щоб прочитати, що напровесні Мотузка вертався з міста в Обухівку. Давид залишився жити.

Давидові, Зіньці, Кожушному та їх товаришам проти­стоїть Корній Матюха зі своїми помічниками. Якщо Давид < — захисник інтересів сільської голоти, то Матюха — це типовий представник партійних керівників періоду станов­лення адміністративно-бюрократичної державної системи. Хоч він і має партквиток, як і Давид, але обдурює народ. На перший погляд навіть здається, що він захищає ра­дянські закони, а насправді порушує їх на кожному кроці. Матіосі не знайомі такі якості, як доброзичливість, лю­дяність, гуманність, любов до людей. Йому властиві лише грубощі, жорстокість, безсердечність, зневага, ненависть та мордобій: хто мовить проти нього хоч слово, той відразу дістає Матюшиного кулака в лице.

Величезну різницю між Матюхою та Давидом можна бачити і в тому, як кожний з них веде боротьбу за свою правоту. Мотузка вщкрито говорить про все, що йому не подобається, збирає людей в читальні, розповідає про все, що їм незрозуміло, доводить свою точку зору та переконує в цьому людей. На відміну від Давида, Матюха та його зграя застосовують нечесні засоби боротьби: намагаються скомпрометувати Мотузку, звинувачують Давида та його друзів у тому, що вони обікрали кооператив.

Матюха зі своїми товаришами, такими, як і він, можуть діяти лише підступними, злочинними методами, щоб по­збутися людей, які перешкоджають їм у їхніх задумах.

Матюха викликає у мене лише зневагу, бо ніяких інших почуттів до такої людини не може бути.

У цьому романі діє людина, яку важко віднести до пев­ного табору — це Марія Кожушна. З одного боку, вона по­винна була б належати до групи Давида, як і її чоловік, та й сама вона не входить до числа найзаможніших людей Обухівки, що мають владу, а з іншого боку — вона нале­жить до групи Матюхи, бо скоїла злочин. Призвела до цього недозволена любов до Давида, а також бажання мати жіноче щастя і бути поруч з коханим. Але на перешкоі цьо­го, як вважає Марія, став чоловік. 1 щоб позбутися одного і здобути іншого, вона вирішує допомогти Матюсі в огидній справі: підкладає шмат ситцю на горище своєї хати, щоб це було схоже на те, ніби його вкрав Тихін. Якщо це зможуть довести, то його заарештують і кинуть до в'язниці, тоді Марія стане вільною. Але чи Марія не здогадалась, чи їй вирішили про це не казати, але заарештували не лише її чо­ловіка, а й коханого, а їй було потрібне зовсім не це.

До Марії я не відчуваю ніякої злості та ненависті, а ли­ше співчуття та жаль. Я розумію цю жінку, бо не можна звинувачувати людину в тому, що вона бажає щастя собі, а Марія прагнула саме цього і здобути щастя намагалась будь-що. Кажуть: "Мета виправдовує засоби". Але не вірю, що Марія впала так низько, що вирішила збудувати своє щастя на нешасті іншого. Просто вона не подумала, до чо­го може призвести її вчинок, не врахувала можливих наслідків, бо їй голову забила лише одна думка: бути щас­ливою разом із Давидом.

Я впевнена, що Зінька ніколи не вчинила б так, як зро­била це Марія, бо любов Марії була егоїстичною, тоді як для Зіньки найголовнішим було щастя Давида, заради яко­го вона пожертвувала б своїм власним.

У романі "Бур'ян" мені найбільше сподобались образи Давида та Зіньки. Я вважаю, що такі люди будуть цінуватися в будь-які часи. А сам роман, який розкриває гостру класову боротьбу в українському селі, став одним з найцінніших надбань української літератури.