З цього погляду заслуговує пильного аналізу кіноповість О. Довженка «Зачарована Десна», яку без перебільшення можна назвати найкращим автобіографічним твором в українській літературі повоєнних років її автор, відмовившись від традиційного переказу вражень дитячих літ, ніби підняв завісу над найважливішим, найпотаємнішим і показав, як у трудовому середовищі формувався світогляд майбутнього митця, які об'єктивні чинники впливали на становлення його уявлень про прекрасне і потворне, про правду і кривду. Призмою, крізь яку проходили враження і роздуми зрілого художника (а він завжди присутній у творі), стали перші уроки народної моралі й етики, глибоко засвоєні малим Сашком у селянській сім'ї. Про що б не вів мову Олександр Довженко в «Зачарованій Десні» — про гру і пустощі свого маленького героя, нелегку працю його матері чи батька, невдале полювання Тихона Бобиря чи косарський талант дядька Самійла. — кожна подія оцінюється єдиною міркою: естетичні критерії художника визначаються народною мораллю й етикою.
Основу народної моралі, зокрема селянської, визначало ставлення до праці. Знаючи ціну мозолям, важкій роботі, селяни з повагою ставляться до працьовитих. Праця є категорією етичною й естетичною Хлібороб завжди вимальовувався натурою гармонійною, працьовитість, врода і фізична досконалість поєднувалися з високою моральністю й розумом. Врода цінувалася, коли доповнювала працелюбність людини.
Живучи в нестатках, б'ючись за копицю сіна, як то бувало в родині малого Сашка, хлібороби, проте, високо цінували людську гідність, чесність, роботящі руки, поетизували працю, яка виступала головним , критерієм моралі селянина.
О. П. Довженко, вихований у повазі до праці, усе життя звеличував її, бачив щастя, людей і їхню красу саме в труді.
Середовище навчило майбутнього митця поважати простого селянина, воно відкрило очі й на талант дядька Самійла. який «вважавсь поганим хліборобом», але був неперевершеним косарем Він «обкосив би всю землю, аби була тільки добра трава та хліб і каша», і люди ціну вали його, прозивали косарем, часом забуваючи справжнє прізвище
З особливою любов'ю згадує О. Довженко батька-хлібороба, його мудру житейську мораль. Саме нелегка чесна праця, готовність прийти на допомогу людям підносили його, давали права письменникові бачити батька прекрасним і гідним поваги.
З любов'ю говорить Довженко і про свою матір, яка любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Образ матері постає перед нами як взірець працьовитості й доброти.
«Зачарована Десна» засвідчує, що весь уклад селянського побуту сприяє вихованню дитини в доброті. Хата, що ніби сама виросла серед розкішної природи, настроювала на це: «У ній ніщо не замикалось. Заходьте, будь ласка, не питаючись — можна? Милості просимо!» Письменник не ідеалізує це людське житло, тісне, по вікна вгрузле в землю; його вабить інше — звичаї, що вироблялись віками, висока мораль її мешканців.
Сприяло вихованню певних моральних якостей малого героя і ставлення селян до тварин і рослин, до природи. Добрий господар, перш ніж сісти їсти, догляне худобу, домашню птицю. Така чуйність була нормою народної моралі і поведінки. Дід, наприклад, умів розмовляти з кіньми, волами, мати пестила кожну посаджену рослину. І малий Сашко пройнявся щирим співчуттям до коней, яких часом дуже бив батько; навчився хлопець бачити глибоку тугу в їхніх очах. Захоплювався розвагами Рябка, мріяв про те, щоб весь навколишній світ кишів тваринами і птахами. Ця любов до природи, чуйне ставлення до неї породять пізніше чудову мрію — засадити всю землю садами, виховувати людей-гуманістів.
Як бачимо, у «Зачарованій Десні» О. Довженко, збагачений життєвим досвідом, звертається до тієї пори свого дитинства, коли «світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну». Разом з тим він критично розглядає умови, в яких зростав, відверто, з сумом розповідає про забобонність рідних, розкриває соціальні причини цього. Але скрізь наголос робиться на всьому доброму, що запало в дитячу душу, сприяло формуванню його світогляду і нової моралі нашого сучасника.
