У 1887 році вийшла збірка "З вершин і низин". Ліричний  герой  цієї поетичної книжки сповнений віри в справедливість революційної боротьби і в можливість змінити життя суспільства на краще. Відкриває збірку ве­личальна пісня, що славить невмирущу силу боротьби за прогрес, щастя, волю.

Вічний революціонер —  

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю...

Поезія пройнята світлим настроєм віри в перемогу:

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Віршем "Каменярі" автор стверджує програму життя революціонера, який став на шлях перебудови суспільства:

І всі ми вірили, що своїми руками

Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт...

У циклі "Веснянки" Франко, вживаючи прийом пара­лелізму, показує весняне пробудження природи і го­товність суспільства сприйняти новизну життя. Отже, ге­роєм громадянської лірики є носій ідей нового життя, вільного суспільства.

По-новому відкривається для нас Франко, коли читаємо збірку "Зів'яле листя". Перед нами розгортається драма ліричного героя, викликана обставинами громадського та інтимного життя. "Зів'яле листя" — це художній образ втрачених надій, нерозділеного кохання.

Чого являєшся мені у сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні, сумні,

Немов криниці дно студене?

Ліричний герой — людина сильного характеру та ніжної душі. Три недолі стоять на шляху закоханого: "м'яке серце",   "хлопський  рід",  "горда душа".  Особисті переживання героя автор підніс на незрівнянну височінь духовної краси. Багато віршів збірки "Зів'яле листя" напи­сано в стилі народної пісні. Прикладом можна назвати вірші "Червона калино, чого в лузі гнешся?", "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", що покладені на музику. Інтимна лірика Франка — це дивосвіт глибокого кохання.

Іншими мотивами сповнена збірка "Мій Ізмарагд". На Русі здавна "ізмарагдами" називали збірники повчальних статей, у яких викладалася християнська мораль. У Фран­ка — це "повчання" революціонера-демократа. Поет розвінчує псевдопатріотів, викриває підлість, лицемірство, продажність. У поезії "Декадент" він засуджує занепад­ницьку літературу, бо вона спрямована проти народу. Свою ж поезію Франко вважає народною:

Який я декадент?

Я син народу,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик — праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.

Ліричний герой не капітулює перед супротивником — він впевнений у своїй правоті.

Якщо герой збірок "З вершин і низин" та "Зів'яле лис­тя" був відчайдушним у своїх поривах, різких переходах від бадьорості до занепаду, від радості до печалі, то ліричний герой збірки "Мій Ізмарагд" урівноважений, спокійний і розсудливий.

Отже, мотиви лірики Івана Яковича Франка — це своєрідна сповідь поета про своє життя і життя свого народу, філософське осмислення дійсності. Це заповіт прийдешнім поколінням бути вірними синами свого народу, відданими чесній справі, чистими і щирими у своїх почуттях.