І ВАРІАНТ
Слова, написані 1893 року:
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать, —
стали героїчною обітницею Лесі Українки, здійсненої власним життям. У них — вся Леся, велика дочка українського народу. Вона увійшла в розвихрену дійсність нової епохи як невсипуща трудівниця, кожна думка якої палить вогнем благородства, виховує ідеал громадянського сумління.
Творчість великої поетеси багата й різноманітна, але в окремих віршах постійно повторюється комплекс почуттів та ідей Лесі. Які ж провідні мотиви лірики цієї геніальної поетеси?
На перший план слід вивести патріотизм. У дебютній збірці поезій «На крилах пісень», виданій у Львові, авторка пише:
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Своє слово і талант віддала поетеса на служіння рідному краю. Думка про нього ні на хвилину не покидала Лесю Українку:
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю!
Поетеса-патріотка й велика гуманістка задумується:
Як помогти в безмірнім людськім горі?
Як світ новий з старого збудувати?
Ніжна, але сильна духом, пройнята прометеївським вогнем любові до людей, Леся замислюється над болючими проблемами свого часу; звертається до музи, щоб та порадила, «як жити нещасливим»; шукає шляхів, провідної зірки, яка б вивела її народ до волі.
Мотив патріотизму тісно переплітається з мрією поетеси зробити свій народ вільним і щасливим. Саме так вона розуміла свій патріотичний обов'язок. Хвора жінка слово зробила своєю нищівною, разючою, гострою зброєю:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Так у поетеси з'являються й утверджуються погляди на мистецтво слова і його роль у суспільному житті. Леся Українка переко¬нує, що тільки той є справжнім митцем, хто йде до народу, віддає власне життя за істину.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани, —
пише вона в поемі «Давня казка».
Звичайно, не обходиться поетеса у своїй творчості без оптимізму, віри у свої сили. Попри хворобу вона стверджує:
...я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Леся Українка глибоко вірила в те, що самодержавний лад буде повалено і народ побудує нове суспільство, країну «осяйну, наче світло ідеалу». У віршах «Мій шлях», «Коли втомлюся я життям щоденним...» письменниця мріє про «братерство, рівність, волю гожу», картини нового, вільного життя змальовує за допомогою абстрактних понять — образів — «золотих зірок», «іскри любові братньої», «влади світлої».
Особливу увагу, на мою думку, слід звернути на весняні пейзажі у творах поетеси. Вони символізують духовні сили людини, її мрії, надії, оновлення, щастя. Також весна асоціюється з початком Лесиного літературного шляху:
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала...
Леся Українка у своїх поезіях, осмислюючи минуле України, торкається свого коріння, що живить її постійно, єднає з рідною землею. Вона захоплюється доблестю, мужністю, лицарством козацтва.
Велика поетеса, Леся Українка все життя і всю творчість свою присвятила рідному краю. Де б вона не була, ніде не могла забути біль уярмленої України. Вона мріяла про щасливу долю Батьківщини; і здійснення її мрій повинне стати нашим обов'язком.
ІІ ВАРІАНТ
Однією з найбільших людських цінностей є воля. Відчуття того, що ти вільний, ні від кого не залежиш і сам є хазяїном свого життя, може надати людині крила, і навпаки, якщо людину позбавити свободи, зробити рабом, зачинити в замкненому просторі, це може зламати її, позбавити будь-яких сил і навіть призвести до загибелі. Саме тому невільники всіх часів і народів намагалися здобути свободу, повставали проти поневолювачів, саме тому митці всіх країн підтримували право людини на волю і говорили про це своїми творами.
Волелюбність, вроджене почуття справедливості були, мабуть, одними з найголовніших рис характеру Лесі Українки. Сама письменниця була вільною, могла вести такий саме спосіб життя, як і багато її сучасників: жити спокійно, не переймаючись проблемами та горем інших. Тим більше, що на долю самої Лесі Українки випало багато страждань: страшна, невиліковна на той час хвороба ще з дитячих років мучила письменницю. Та вона не зробила її замкненою лише на власному горі, навпаки, поетеса, як ніхто інший, вболівала за весь свій знедолений народ, всю свою творчість присвятила справі визволення.
Тему визвольної боротьби піднімають і написані Лесею поеми «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотландський». Думка про те, що воля є найбільшим людським скарбом, стверджується у поемах «Одно слово» («Оповідання тубільця з півночі»), «Віла-посестра» , Показово, що в цих творах поетеса не звертається, як багато хто з її попередників, до історїї власного народу, а наводить приклад визвольної боротьби інших народів. Так, у поемі «Роберт Брюс, король шотландський» ідеться про затвердження шотландським народом свого права на незалежність. На прикладі одного героя, який знайшов у собі сили після багатьох поразок продовжити боротьбу, поетеса доводить, що ніколи не треба зупинятися, впадати у відчай, і якщо на тебе покладено відповідальність за свій народ, ти мусиш бути відданим йому до кінця. Боротьба за волю, зазначає Леся Українка, не повинна припинятися навіть тоді, коли, здавалося б, немає жодної надії, коли борців залишили останні сили. Але після багатьох поразок обов'язково прийде перемога:
Шотландське військо зайняло
Англійців під горою,
Нема рятунку їм, нема, —
Складають долі зброю.
Мені здається, що українська поетеса недаремно обрала цей сюжет, адже шотландська перемога могла стати прикладом і для рідного народу.
Торкається Леся теми волі і в іншій поемі: «Давня казка» піднімає питання призначення мистецтва, його ролі у боротьбі за щастя й волю свого народу. Тут поетеса вдається до казкового сюжету, повертає читача у часи середньовіччя і за допомогою кількох ситуацій показує, яку велику силу має мистецтво: воно — помічник у коханні, може зміцнити дух війська під час війни. Та справжнє мистецтво ніколи не буде прислуговувати панам і відвертатися від свого народу:
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Я вважаю, що в образі співця, зображеного в «Давній казці», є багато від самої Лесі, бо своє життя вона не мислила в подібній неволі, у золотій клітці. Тому приваблював її образ віли — міфологічної істоти, крилатої дівчини, яка понад усе любила свободу. Поетесі був настільки близький цей образ, що вона відтворила його в одній зі своїх поем.
Дійсно, проблема визволення рідного народу з-під багатовікового ярма різноманітних загарбників надзвичайно хвилювала Лесю Українку, бо саме у свободі бачила вона першооснову щастя та подальшого розвитку, і я гадаю, що поетеса зробила вагомий внесок у справу визвольної боротьби.
ІІІ ВАРІАНТ
Леся Українка — поетеса універсальна. В її творчості є вірші ніжні, ліричні, які розкривають найтонші переживання закоханої людини або мрії молодої дівчини. І поряд з цими задушевними і зворушливими творами є зовсім інші — за характером, жанрами, ідеями. Лесю Українку називають «співачкою досвітніх огнів», «дочкою Прометея», «поетом революційної боротьби і революційного повстання». Справді, письменниця всією душею ненавиділа соціальне зло і своїми творами надихала читачів на боротьбу з ним.
Бойові, закличні мотиви звучать у вірші «Напис в руїні». Він присвячений єгипетській історії, але ідея твору мала безпосереднє відношення до Росії та України. Леся Українка стверджувала силу і велич народу, який є творцем усього найкращого на землі, зокрема пірамід, споруджених багато століть тому. Мало хто пам'ятає про фараонів, чиї накази виконували раби. А про них, безіменних будівельників, пам'ятатимуть вічно, бо піраміди стали величним пам'ятником народові-творцеві, а назва йому — «Хай згине цар!»
Мотиви революційної боротьби наявні також у поемах. Так, "Давня казка", поряд із ствердженням ідеї служіння поета і поезії інтересам народу, проголошує думку про боротьбу з гнобителями. Головний герой поеми, вільний поет, створює пісні агітаційного змісту. Мужики живуть у вогкій землянці, а пани — у замках. Мужички мають чорні від роботи руки, а пані — тендітні рученьки. Що це? Хто захищає прірву між людьми? Невже люди відрізняються кольором кісток і крові?
Мужики цікаві стали,
чи ті кості білі всюди,
чи блакитна кров поллється,
як пробити пану груди?
Хіба ці рядки не є прямим закликом до народу боротися за своє визволення!
Ще одна поема — «Роберт Брюс, король шотландський» — є, на мою думку, своєрідним підручником з основами складної науки боротьби за волю і щастя. Як і в «Написі в руїні», Леся Українка звертається до історії іншої країни. Шотландія підкорилася завойовникам, її лицарі стали вірними слугами англійського владаря Едварда. Лише єдиний лицар не відмовився від думки про свободу і незалежність — це Роберт Брюс, ватажок повстання проти загарбників.
У творі показано нелегкий шлях до перемоги. Шість разів Роберт Брюс вів на бій своє військо, і шість разів ворог виявлявся сильнішим. Здавалося, перемоги не буде ніколи. Тяжко переживаючи невдачу, Роберт помітив павука, який намагався злізти на стелю. Йому довелося зробити шість спроб, аж поки на сьомий раз павук все-таки «удержався» й до стіни «свою нитку прип'яв». Перемога павука додала натхнення Робертові. Він знову зібрав однодумців, повів їх у бій, і на цей раз англійці склали зброю. Шотландський край знову став вільним!
Як бачимо, Леся Українка вірила, що боротьба за краще життя, якою виснажливою і тривалою вона б не була, обов язково завершиться перемогою народу. Треба тільки вірити в це, не втрачати бажання і сили духу. А твори нашої видатної поетеси чудово виконували активізуючу роль, додаючи людям впевненості, бажання досягти своєї мети і віри в її здійснення.
|
