Якою б не була людина, навряд чи її не цікавить доля рідної країни. В Україні, мабуть, немає людини, яка б жодного разу не замислилась над проблемами нашої держави. Така наша історична доля — входити до складу інших країн, жити без самостійності. Упродовж віків не існувало української держави, і ця проблема не давала спокою багатьом поколінням митців, учених. Доля рідного народу глибоко хвилювала такого видатного майстра слова, як Тарас Шевченко. Творчість Т. Шевченка — діамант української літератури, гордість української нації. «Історія мого життя є частиною історії моєї Батьківщини»,— писав поет. Україна для Шевченка не тільки «садок вишневий», «лани широкополі, і Дніпро, і кручі». Україна — це доля людей, «і мертвих, і живих, і ненарожденних» Шевченкових земляків. Це вся історія народу з найдавніших її початків, через сучасність Шевченкових часів і в невпиннім марші в майбутнє. Поет вірою і правдою служив своєму народові, стояв на сторожі його інтересів:
…Возвеличу Малих отих рабів німих,
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Усе своє життя Кобзар мріяв про іншу долю України, зокрема, у своєму вірші «Ісаія. Глава 35», поетичному переосмисленні псалмів біблійного пророка Ісаії, він малює нам, читачам, картину майбутнього, можливо, майбутнього нашої України:
Оживуть степи, озера,
І не верстовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться…
Сам Ісаія був одним із так званих пророків — релігійних проповідників, які в своїх промовах торкалися широкого кола не лише культових, а й соціальних та морально-етичних проблем. Отже, Т. Шевченко, переосмислюючи погляди Ісаії на майбутнє, малює картину світлу і чисту, уявляє країну, в якій не буде поневолення, національного гноблення, знущання над людьми. На мою думку, в образі цієї країни вгадується майбутня Україна. Дещо чіткішу, наближену до українського життя картину зображує поет у вірші «І виріс я на чужині…»:
Між горами старий Дніпро,
Неначе в молоці дитина,
Красується, любується
На всю Україну.
А понад ним зеленіють
Широкії села,
А у селах у веселих
І люди веселі,
Воно б може так і сталось, Якби не осталось Сліду панського в Україні. Чудові картини рідної природи малює Т. Шевченко у своїх віршах:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть…
В ідилічному серпанку з’являється в уяві поета коханий рідний край: Село і сонце одпочине. Село на нашій Україні… Мрію в краще майбутнє рідної країни, у звільнення від будь-якої залежності втілює він у рядках свого послання «І мертвим, і живим…»:
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України.
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Сьогодні, на початку двадцять першого століття, коли Україна виборола очікувану незалежність, стала вільною, ми маємо можливість спостерігати, як втілюються в життя слова і мрії Кобзаря: …Іменем Христовим Возобновим наш тихий рай.
|
