I ВАРІАНТ
«Найогидніші очі порожні...» — писав український поет Василь Симоненко. Що він мав на увазі? Людина тільки тоді є цінною для оточення, для суспільства, коли вона володіє основними душевними якостями — добротою, почуттям власної гідності, врешті-решТ, порядністю і духовністю. Таку людину люблять близькі й друзі, поважають колеги, довго пам'ятають випадкові знайомі. І не тільки тому, що вона привітна, ввічлива і ласкава з ними, а ще й тому, що, як не дивно, багатий духовний світ відображений в її зовнішності, зокрема у виразі очей.
«У виразі очей можна побачити внутрішній світ людини?» — здивується дехто. Так. Адже ми самі знаємо, що погляд буває веселий, привітний або важкий, похмурий... Характер людини змінює її обличчя. У зв'язку з цим твердженням перше, що спадає на думку — відомий роман англійського письменника Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея», де портрет головного героя змінювався в залежності від змін життєвих обставин і, головне, від змін його душевного стану, а оскільки Доріан Грей морально деградував, то портрет відобразив цю духовну руйнацію: застигла лінія рота, насуплені брови... Та головне — важкий недобрий погляд бездушної людини. Відомий письменник талановито показав, як аморальні душевні порухи людини відбиваються в її очах.
Візьмемо інший приклад. У кожного з нар у житті хоч раз була ситуація, коли потрібно було запитати у сторонньої людини, як пройти у певне-місце. Чи не правда, що перш ніж поцікавитися необхідною інформацією, ми підсвідомо в натовпі починаємо шукати ту людину, до якої підійдемо із запитанням? І погодьтеся, не звертаємось до перехожого, який має злі очі або очі нахаби, бо нам хочеться спілкування з тим, хто дивиться привітно й лагідно. Одразу розумієш: від такої людини не почуєш грубощів, прикрих слів, після спілкування з нею настрій покращиться.
Особливо неприємні так звані «порожні» очі. Вони можуть бути інше в тієї людини, яка не цінує і не поважає нікого, їй байдуже до думки інших людей. Є й гірші випадки: буває, що людина з порожніми очима може пограбувати і навіть убити... Недарма у творах різних видів мистецтва (у літературі, кіномистецтві, живописі) грабіжники і вбивці часто зображені саме як люди з порожніми очима. І цікаво, що такий прийом дає найкращий ефект, бо ми, як правило, переповнюємося огидою до зображуваного персонажа. Чому так? Та тому, що навіть коли людина має недобрий погляд, ми сподіваємось — це ненадовго, можливо, вона зміниться, стане лагіднішою. Але коли дивимося в порожні «скляні» очі, то у нас складається враження, що їх власника ніколи не змінити, не переконати в тому, що людська доброта, взаємодопомога існують, бо йому байдуже, для нього не існує моральних меж. Душевна деградація відбулася. І розумієш життєву істинність слів Василя Симоненка, який застерігав від людей з порожніми очима. Дійсно, такі очі — найогидніші.
II ВАРІАНТ
Скільки красивих слів, віршів та пісень присвячено очам людини, їх порівнюють з озерцями, зіроньками, у них задивляються і закохуються. Чим же вони такі особливі, ці два маленьких органи зору? У кожної людини очі різні, і я маю на увазі зовсім не їх форму чи колір, хоча саме це привертає увагу в першу чергу. На мою думку, надзвичайно важливим є вираз очей, те, що вони можуть розказати про свого хазяїна іншим. Бо недаремно ж кажуть, що очі — то душа людини, що в них прихована вся її сутність. І це дійсно так: закохану, щасливу людину легко впізнати по радісному блискові очей, якщо в людини горе — її очі розкажуть про це іншим, легко прочитати у виразі очей подив, страх, згоду з чимось чи незадоволення якимось рішенням чи вчинком. Очі — найправдивіший людський орган, бо навіть коли язик збреше, вони обов'язково скажуть про цю брехню. Саме за очима можна визначити брехунів — вони намагаються не дивитися в очі інших, опускають їх додолу, дивляться вбік.
Часто людину можна охарактеризувати однією лише фразою, сказавши, які в неї очі: щирі та відкриті-приваблюють інших, бо їх власник — людина чесна, лукаві та хитрі насторожують, очі, що бігають, говорять про нечисте сумління. А ще очі можуть бути веселими, добрими, мудрими — із їх володарем приємно спілкуватись, мати справи. Але якщо очі холодні, жорстокі, брехливі, то від їх хазяїна не слід чекати чогось доброго, привітного.
Проте, «найогидніші очі — порожні», як сказав поет. Дійсно, очі можуть бути порожніми, якщо людина живе, як бур'ян при дорозі, якщо її ніщо не цікавить і не турбує. Така людина не залишить по собі жодного сліду, та, мабуть, і не намагається цього зробити.
Та чи можна тоді назвати її людиною, чим вона відрізняється примітивних тварин, які живуть лише за інстинктами? Хтось скаже, що раз ці люди не чинять нічого поганого, живуть собі мирно й тихо, нехай і користуючись примовкою «Моя хата скраю — нічого не знаю», раз від них немає ніякої шкоди, то й це вже добре.
Проте слід замислитися, а чи будуть вони такими ж тихими та сумирними, якщо обставини зміняться. Я гадаю, що не робити добре — це вже є зло, людина не може завжди зберігати нейтралітет.
Колись доведеться робити вибір між правдою та власним спокоєм, і невідомо, як кожен з них поведеться; Людина з порожніми очима не має душі, а тому здатна на зраду, підлість і підступність і, мені здається, зробивши це, навіть не замислиться над наслідками свого вчинку.
Як же примусити цих людей вийти за межі створеного ними замкненого світу, що треба зробити, щоб їхні очі засвітилися яскравим блиском повноти життя. Я думаю, що кожен з нас ставить перед собою кілька питань: навіщо ми народжуємось на цей світ? Яка мета мого життя? який слід я по собі залишу? І якщо ми зможемо дати відповідь, якщо ми знаємо, навіщо живемо, якщо маємо мету, нехай і маленьку, то серця і душі наші вже не стануть порожніми. Дійсно, людина повинна щось залишити по собі, щоб згадка про неї жила в пам'яті хоча б кількох прийдешніх поколінь, і, звичайно, щоб це була добра згадка. Саме від людини залежить, згадають її нащадки «незлим, тихим словом» чи будуть проклинати та зневажати. Ми повинні завжди пам'ятати про це, бути гідними називатися Людиною. Бо Людина, особистість — це не тільки індивід, який належить до виду homo sapiens, це ще й душа, розум, здатність мислити, відповідальність за власні вчинки. А тому необхідно постійно працювати над собою, розвивати свої розумові та фізичні здібності, не черствіти душею. Рецепт дуже простий: більше читати, піклуватися про інших, виявляти не показну, а справжню турботу, не робити зла іншим, не залишатися осторонь — одним словом, бути активною особистістю. Бо очі тих, хто живе повноцінним життям, хто вболіває не тільки за себе, а й за оточуючих, ніколи не "будуть порожніми.
III ВАРІАНТ
Кожна дитина змалку знає, що обманювати — це великий гріх, але, мабуть, не має на світі такої людини, яка б жодного разу в житті не порушила цей заповіт. І кожен, хто порушив його більше, ніж один раз, може впевнено сказати, що набагато легше це робити не підводячи очей, ніж дивлячись на того, кого з тих або інших причин Доводиться обманювати.
А в дитячому віці зовсім не зрозуміло, як дорослі по очах можуть встановити, що з того, що ти говориш, є правдою. Або ще вони, посміхаючись, кажуть: «Подивись мені в очі і скажи це ще раз.» У цих словах немає нічого страшного, коли ти говориш правду, але ж коли це не зовсім правда... І потім, похиливши голову та почервонівши від сорому, ти обіцяєш собі більше ніколи не обманювати, а ще пізніше, заспокоївшись, намагаєшся знайти відповідь на питання «Як, звідки і чому вони здогадалися про обман?». І, не знайшовши жодної відповіді, на віру сприймаєш до кінця не зрозумілі слова «По очах видно», або ще більш загадкові «Очі — дзеркало душі».
Минає час, і ти помічаєш, що все частіше і частіше звертаєш увагу на очі людей. Спочатку тільки на гарні, а потім на всі, намагаючись зрозуміти, чим певні очі відрізняються від тих, гарних, що привернули твою увагу, в чому різниця. Щодня ти зазираєш у десятки карих, сірих, блакитних і зелених очей. Так, зелені тобі подобаються найбільше. Але це не все. Виріз? Найбільше тебе привертають мигдалеві очі. Але й це не відповідь. Щось неповторне і незбагненне в очах привертає тебе.
Ось вже й ти по очах можеш -зрозуміти, наскільки чесною і відвертою є людина, що розмовляє з тобою. Дійсно, в очах відбивається правда, яку знає мозок і відчуває душа. Так, саме душа криється в глибині очей за веселими іскорками й азартними вогниками, за сумним довгим поглядом і блиском тривоги. Очі людини виражають її характер і вдачу, розповідають про те, як вона сприймає життя, про її інтереси і бажання, клопоти і тривоги, цілі і сподівання, відбивають її душу. Ось вони, емоції і почуття людей, старанно приховані за щоденною маскою на обличчі. Надбання внутрішнього світу людини, краса чи ницість її душі відбиваються в глибині очей.
Але іноді серед мільйонів очей раптом зустрічаються такі, що є гіршими навіть за жорстокі, бо вони порожні, нічого не виражають, вони лякають своєю порожнечею. Люди з такими очима однаково байдужі до зла і добра навкруги, вони не передбачувані в своїх вчинках. Такі люди нічим не цікавляться, їх ніщо не приваблює, їх внутрішній світ бідний, а душа — мала, вона не здатна на почуття. Малість таких душ не відбивається в очах, в результаті вони порожні, як скло, що нічокр не відображає.
Тому і вдивляємося ми в глибокі очі, і так швидко відводимо погляд від порожніх, бо звикли дивитися в дзеркало, а не в скло.
|
