Скільки страждань випало на долю нашого народу, і завжди в будь-якій ситуації поруч була пісня, патріотичні пісні козаків-запорожців звучали як присяга перед Богом і Землею, перед честю й совістю своєю. Популярною козацькою присягою була «Нумо, хлопці, до зброї», в якій Україну зображено в образі чайки:

Ой зібрались були чайку рятувати,

Славу добувати.

Ой чи пан чи пропав – двічі не вмирати,

Нумо, хлопці, до зброї!...

У XVI-XVII ст. складалися пісні, в яких оспівується героїзм козацтва, його сміливі походи, лицарська честь.

У вільні від битви години запорожці любили добряче погуляти, що теж відбилося в народному епосі («Ой Січ – мати, ой Січ – мати, а Великий Луг – батько», «Ой гук, маки, гук»), велику популярність ось уже протягом трьох віків має пісня «Ой на горі та й женці жнуть», в якій згадують імена двох кошових – П. Сагайдачного та П. Дорошенка. Але чи не найбільше складено пісень, дум про Б. Хмельницького. Так, дума «Хмельницький і Барабаш» розповідає про вірність козацькій присязі, відданість Україні:

Незборений в боях, дістав був добрий кінець,

Вітчизні сином був – достойний став отець.

У пісні «Зажурилась Україна, бо нічим прожити» ми бачимо тугу України, землями якої пройшли турецькі орди, та не плакати над свєю долею, а вірити в розгром «вражого турка» закликається в ній.

Великий вогонь любові до рідного краю пронесла у своєму серці жінка-бранка, оспівана в «Думі про Марусю Богуславку». Маруся Богуславка, ставши дружиною турецького султана, допомагає невільникам дістатися рідних берегів.

Можна наводити безліч прикладів про нездоланність українського народу, про славну й звитяжну боротьбу наших далеких пращурів, оспівану народом:

Щоби наша слава,

Козацькая слава

Повік не пропала.

І я вірю, що вічно житиме мій народ, моя Україна, її народна пісня. У вільного народу будуть нові пісні, у них буде менше смутку й болю, а більше світлої радості та надії.