І сучасний одяг може багато що сказати про свого власника — про його виховання та прибутки, професію та почуття смаку.. Але ще тисячу років тому одяг був набагато красномовніший. І помиляються автори старих історичних романів, коли вважають наших предків дикунами, що не ладні були виготовити гарних зручних речей. Сучасні дослідники стверджують: ті «грубо зшиті сорочки» на давніх слов'янах сиділи не гірше, ніж їхня власна шкіра. Усе вбрання було ідеально припасоване до фігури, і — незважаючи на те, святкове воно було чи повсякденне — оздоблене вишиванками і прикрасами-оберегами.
Так, у ті давні часи жодна сережка чи намисто не були «аби-які». Вони були знаками, символами богів-покровителів чи духів предків і несли в собі примітивну, але могутню, з точки зору давніх слов'ян, магію. Якийсь атрибут божества чи предка-покровителя забезпечував їхню присутність і — в разі потреби — допомогу. Оберегами були не лише ювелірні прикраси — гривні, намиста, персні, а й вишиванки. Жодного зайвого стібка не робили давні майстрині, але вони прикрашали усі деталі одягу та взуття. А оскільки у кожному селі були свої хранителі-предки, в кожній водоймі — свій водяник, а у полі, лузі та лісі — особливі, свої, хоч і дрібні, божества, то й вишитий оберіг, що мав закликати на допомогу чи захистити, був особливий. Він відрізнявся від тих, що вишивали майстрині із сусіднього села, за кольором і формою. Тому у давнину, зустрівши зовсім незнайому людину, треба було лише подивитись на її вбрання, щоб дізнатись, хто вона і звідки. Тому іі було заведено у ті часи зустрічати «по одежі».
Після прийняття християнства люди поволі забули зміст вишиванок, хоча й продовжували за звичкою прикрашати сорочки різноколірними вишиванками. Одяг лишився функціональним — у ньому так само зручно працювати чи витанцьовувати бойовий гопак — і гарним. Але на вишиванках кольори та фігури перемішались між собою. І лише ентузіасти-дослідники можуть сказати, хто й навіщо носив деякі з них, від якого зла хотів себе захистити. Тепер це — наче слова забутої мови або ноти мелодії, якої ніколи піхто не заграє. Ми, звісно, знаємо, що та мова була дуже складна й мала безліч відтінків, що та музика була довершена в своїй простоті й глибині. Але вони належали до зовсім іншого світу, де демократію не відстоювали, а використовували; де слова «ближче до Заходу» писали лише на географічних картах.