«Енеїда» І. Котляревського — прекрасна і безсмертна перлина української літератури. Письменник не пішов сліпо за Верґілієм, а лише взяв канву з його твору, створивши на її основі цілком оригінальну поему. І. Котляревський у своїй поемі славить українське козацтво, підкреслює його героїзм і відданість всенародній справі, показує життя різних верств українського суспільства ІІ половини ХVІІІ століття.
«Поема Котляревського,— писав М. Рильський,— самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани і кобеняки українського козацтва ХVІІІ ст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси «халтурного роду» — духовенство, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Верґілієвих олімпійців».
Крім прекрасних картин народного одягу, у поемі згадується безліч страв, ігор, танців, звичаїв, обрядів та вірувань. Зі сторінок «Енеїди» віє духом козацької вольниці. І. Котляревський кілька разів використовує слова козак: «Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак», «вам треба перше придивитись, який то єсть Еней козак». Неодноразово згадується Запорізька Січ: «Здається, був ти не брехливий, таким тебе зна наша Січ».
Автор подає у творі і опис козацького війська, і називає козацькі полки, і згадує гетьманів, і вкладає в уста троянців козацьку пісню, і перелічує різні види зброї, а саме: фузій, флінта, булдимок, яничарка, ратища, гаківниця, палаші, келеп. В образах троянців І. Котляревський змалював українських козаків-запорожців, які вміють тримати в руках зброю і постояти за честь вітчизни, а ще люблять погуляти, розважитися і добре поїсти. Які ж страви їдять троянці? Ось яким був обід після бурі на морі:
Тут з салом галушки лепали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягали…
У Дідони столи для гостей були накриті вже багатше: тут бачимо свинячу голову до хріну, локшину, індик з підливою, куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, медовий шулик. А пили слив’янку, мед, пиво, брагу, сирівець,— горілку просту і калганку, сивуху.
Дослідники творчості І. Котляревського встановили, що в «Енеїді» більше згадано українських страв і напоїв, ніж у книзі М. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян», виданій у 1860 році. Є у творі і згадки про речі хатнього та господарського вжитку: у Дідони троянці їдять із полив’яних мисок і кленових тарілок. І. Котляревський — знавець етнографії. Він подає відомості про національне вбрання українців: жіноче і чоловіче, селянське і панське, буденне і святкове.
Юнона, збираючись їхати до Сола, «сховала під кибалку мичку», «взяла шнурівку і спідницю». А Венера, відправляючись до Зевса, «взяла очіпок грезетовий і кунтуш з усами люстровими». На Дідоні бачимо: «…кораблик бархатовий, спідницю і корсет шовковий», запаску, червоні чоботи, хустку з вибійки. У поемі можна знайти відомості і про українські народні інструменти та танці. Наприклад, на бенкеті у Дідони Бандура горлиці бринчала, Сопілка зуба затинала, А дудка грала по балках; Санжарівки на скрипці грали, Кругом дівчата танцювали В дробушках, в чоботях, в свитках. А скільки ігор згадує автор у своєму творі: грали в свинки і панаса, журавля і хрещика, горюдуба і тісної баби, ворона і паці, жгута і хлюста.
І. Котляревський показав себе прекрасним знавцем народних обрядів заклинання, лікування та чаклування. «Енеїда» — етнографічна енциклопедія, за якою можна вивчати народне життя того часу, бо є тут докладні описи вечорниць, поминок і похорону, ворожіння. Отже, бачимо, що поема «Енеїда» — цілком самостійний твір, який досить повно і різнобічно показує життя в Україні ІІ половини ХVІІІ століття. |
