І ВАРІАНТ
Головна мрія кожної людини — бути щасливою. З цього випливає, що людське щастя повинне бути найважливішою проблемою всього людства. І, можливо, її вирішили б давно, якби люди не були такими різними, не прагнули до полярно протилежних відчуттів, цілей. Так, хтось мріє мати мільярди, а хтось вважає, що надто великі гроші приносять із собою обтяжливу відповідальність і деякий ризик; один хоче миру на Землі, інший же прагне збагатитися за рахунок війни; дехто хоче знайти багато друзів, а дехто — перебувати в самотності.
Отже, ощасливити кожного індивідуально неможливо, бо люди надто різні. Недавня політика тоталітарної держави СРСР довела, що дати щастя «всій планеті» — утопія, бо гасла й агітаційні плакати не можуть замінити радості від усмішки дитини, теплих материнських рук, сонячного весняного дня... Століття фальсифікації історії не змогло обманути волелюбний український народ, адже люди розуміли: про щастя треба не говорити, а наполегливо працювати заради його досягнення, говорити не про абстрактний «народ», де люди — лише гвинтики системи, а про Людину як особистість.
Але зробити щось позитивне у глобальних масштабах людство може! Кожна людина мріє, наприклад, жити у державі зі стабільними економічними умовами, мати хорошу сім'ю, міцне здоров'я тощо. Уряд кожної держави намагається у міру своїх можливостей задовольнити ці потреби, знаходячи шляхи покращення економічних умов країни, фінансуючи охорону здоров'я, сім'ї. Проте ми ведемо мову не тільки про щастя, але й про волю, що дуже зручно розглянути у контексті життя нашого народу.
Віками волелюбний український народ щастям вважав незалежність, прагнув до неї, протягом багатьох століть боровся за її досягнення. Предки здобули нам її, і наша мета — зберегти так важко здобуту волю. Настала черга зробити внесок у розвиток України в найвідповідальніший період розбудови її як суверенної держави. Тоді настане щасливе здійснення багатовікових мрій і надій, торжество волі, як писав про це Василь Симоненко, співець вільної України:
Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім'ям радію
І сумую іменем твоїм.
«Твоїм ім'ям» — ім'ям України, яке для патріотично настроєних представників суспільства є святим. Для патріотів ще два-три десятиліття тому незалежність України була омріяним щастям, сьогодні у нас інші пріоритети. Оскільки незалежність є вибореною, і наша справа — підтримати її розвиток, то на перший план на сьогодні для багатьох людей виходить сім'я, її добробут і здорова психічна атмосфера у ній. Спостережливий український народ на цю тенденцію одразу відгукнувся: «З родини йде життя людини», «Родина — дорога від батька до сина»... І саме тим, що створюють нові здорові в усіх відношеннях сім'ї, сучасне покоління намагаєть¬ся допомогти нашій державі ще більше розквітнути під сонцем суверенності. Мабуть, це і є щастя...
ІІ ВАРІАНТ
Ми живемо у суспільстві, де всі люди за законом є вільними, давно вже відійшло у минуле кріпацтво та рабство, забороняється расова, статева та соціальна дискримінація. Кожен народ, кожна країна пройшли свій нелегкий шлях до визволення, принесли свою жертву загальній справі перемоги добра та справедливості.
Важким цей шлях був і для українського народу. Ще з давніх-давен наші плодючі землі приваблювали загарбників: сміливі воїни Київської Русі боронили свій край від печенігів та половців, та не змогли протистояти сильнішим та більш згуртованим на той - час татаро-монголам. А через кілька століть з'явилися ще одні охоронці української землі — славні лицарі нашого народу козаки-запорожці. Запорізька Січ стала втіленням всіх волелюбних прагнень нашого народу, всіх його мрій про рівноправність та демократію. Козаки стали справжніми янголами-охоронцями для мирного українського населення: вони захищали від набігів турків та татар, від зазіхань з боку польської шляхти. Важко переоцінити заслуги козацтва під час визвольної війни 1648—1654 років, бо саме воно стало тією силою, навколо якої згуртувалися повсталі селяни та міщани.
Я гадаю, що волелюбність притаманна кожному українцю від народження, бо не можна стримати співочу душу нашого закоханого в усе прекрасне народу, не можна закувати її в кайдани, як не можна стримати птаха, воду, сонце. Проте українці — народ незапальний, незлостивий, здатний довго терпіти образу, і, можливо, саме тому загарбникам так довго вдавалося втримуватися на нашій землі. Страждав наш народ і від польської шляхти, і від російських поміщиків, що прийшли на Україну після підписання переяславської угоди і затримались тут надовго. Та не врахували вони одного — всяке терпіння може урватися, не можна довго пригноблювати народ, який носив у собі пам'ять про минулі подвиги пращурів своїх, який повинен був стати вільним.
«Наша ціль — людське щастя і воля» — ці слова були девізом для багатьох поколінь борців за звільнення народу, і багато з них віддали свої життя заради цієї мети. Проте жертви їхні були недаремними — вже минуло більше десяти років, як наша країна стала незалежною, виповнилася найзаповітніша мрія всіх борців за щастя свого народу. Ми — народ, який має свою незалежну країну, свою мову, ми нікому не підкоряємося, можемо вільно» на власний розсуд будувати свою державу. Проте я не думаю, що ми досягли всього, про що мріяли наші пращури. Адже багатьом з українців слід ще звільнити свої душі, позбавитися комплексу меншовартості, який нам нав'язували століттями. Коли ми всі почнемо пишатися тим, що ми українці, це буде ще одним кроком до звільнення та щастя. Бо людина, яка пишається своєю національністю, буде намагатися робити все для зміцнення та розквіту своєї держави, що і є запорукою людського щастя.
Проте, я думаю, не можна обмежуватися лише своєю країною. Ми живемо в часи, коли кордони стають прозорими, коли в будь-який момент можна дізнатися, що відбувається в тій чи іншій державі, коли зміцнюються міжнаціональні зв'язки. Але, на жаль, не для кожного політика або лідера тієї чи іншої країни метою є людське щастя та воля. Часто трапляється так, що прикриваючись гучними гаслами, ці люди дбають лише про власні інтереси. Чи не тому спалахують численні війни, які, як відомо, жодну людину не можуть зробити щасливою, а особливо тих, хто став жертвою брудної політики: тисячі загиблих солдатів та мирних жителів і тих, хто буде все життя оплакувати їх. Скільки на Землі ще таких «гарячих точок», які стали кривавими ранами нашої планети: Чечня, Ірак, Палестина. Невже ніколи не зупиниться цей жах, цей тріумф зла! Так і хочеться крикнути на весь світ: «Люди, схаменіться! Бо для ворожнечі немає підстави, адже ми всі — люди, ми всі однакові!»
Дійсно, ми всі однакові, за винятком кількох незначних рис, тож не треба ці риси робити визначними, не можна ворогувати через те, що в нас різний колір шкіри чи розріз очей, через те, що говоримо різними мовами. Коли слова «наша ціль — людське щастя і воля» стануть головними для всього людства, тоді ми зможемо зробити цю прекрасну мрію реальністю. |
