Тема кохання - одвічна тема роздумів людства, одвічна тема і мистецтва. І до сьогодні нас хвилюють та розчулюють твори Петрарки, Шекспіра, Пушкіна, Ахматової, Франка, Лесі Українки. Шекспір оспівував красу справжнього кохання у своїх сонетах, у драматичних творах. Символом щирого почуття стали герої його трагедії Ромео та Джульєтта. В одному зі своїх сонетів Шекспір порівнював кохання з маяком, який ніколи не гасне, допомагаючи знаходити правильний шлях під час будь-якої негоди. Красу кохання оспівували й українські поети та прозаїки. Особливо мені подобаються прекрасні ліричні поезії Ліни Костенко -однієї з моїх улюблених письменниць. Твори, присвячені темі кохання, якщо вони написані щиро, стають справжніми шедеврами літератури, не втрачають своєї актуальності, скільки б років чи навіть сторіч не минуло з часу створення. Красу та силу кохання відображено і в піснях. Якою тугою та ліризмом бувають просякнуті народні пісні, скільки в них є щастя та сонячних радощів!

Стаючи дорослішими, ми починаємо замислюватися над багатьма життєво важливими питаннями. Перша закоханість, безумовно, запам’ятовується на все життя. Під впливом почуття люди починають писати вірші, вести щоденнихи, вони стаїоть чуйнішими та людянішими. Навіть згодом, я впевнена, ніхто з нас не зможе без хвилювання згадувати свої шкільні роки, часи дитинства та юності, коли ми знаходили справжніх друзів, вперше закохувалися.

Кохання змінює людей, робить їх щасливими, очі в них сяють, вони стають ніби яскравішими. Не так легко знайти справжнє кохання, але не можливо, треба тільки вірити. Свій твір я хотіла б закінчити словами поета Бориса Заходера, який створив прекрасний вірш, який, на мою думку, передає надзвичайно правильний погляд на кохання: «Не бывает любви несчастной. Может быть она горькой, трудной, безответной и безрассудной, может быть смертельно опасной. Но несчастной любовь не бывает. Даже если она убивает. Тот, кто этого не усвоит, и несчастной любви не стоит»…