І ВАРІАНТ
Іван Драч — помітна постать на зоряному небосхилі видатних діячів України. За три десятиріччя літературної діяльності він видав кільканадцять збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок. Його твори виходили в перекладах багатьма мовами світу. Творчість Івана Драча показує потяг поета до зображення здобутків людства, осягнення літературних, культурних і мистецьких надбань рідного народу, а отже, характеризується різноманітністю мотивів.
Творчий доробок Івана Драча є настільки самобутнім й оригінальним, що його вірші й поеми не сплутати з творами жодного іншого автора, поезії завжди вражали незвичайними образами до такої міри, що скам'яніла естетична свідомість мас на початку 60-х років XX століття важко сприйняла їх. Проте зараз, коли ми можемо вповні ознайомитись із доробком видатного поета, можна оцінити легкість, стрункість віршів, їх своєчасність та актуальність.
Один з улюблених жанрів Івана Драча — балада, де широко розкривається поєднання епічності з властивими поетові драматизмом і ліричністю. Саме в баладі він має змогу змінити реалістичну конкретику за допомогою асоціативного наповнення, метафоризації дійсності. Серед відомих балад Івана Драча виділяється «Балада про соняшник».
У «Баладі про соняшник» немає традиційних ознак балади: сюжет явно позбавлений легендарно-історичного або героїчного наповнення. З іншого боку, ми бачимо в сюжетній лінії твору незвичайні, майже казкові події: соняшник, який чомусь має руки й ноги, стріляє горобців з рогатки, купається в річці й вилазить на грушу, зустрічає сонце у червоній сорочці, що їде «на велосипеді, обминаючи хмари у небі...». Соняшник глибоко вражений видовищем і просить покатати його.
На перший погляд, це просто казка. Але останні рядки показують, що балада має прихований зміст:
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Зазирнувши «вглиб рядків», розуміємо нарешті: соняшник — уособлення поета, а сонце, що так вабить його, — поезія. Незвичайність такого розуміння Поезії і Поета є очевидною, але саме таке порівняння і є найбільш вдалим, адже соняшник — рослина, орієнтована на світло сонця, рослина, що й формою нагадує його. І як соняшник не може існувати без сонця, так і поет не уявляє свого існування без поезії, змушений покликом серця завжди сповідувати її закони.
Невипадковим є й вибір автором балади саме образу соняшника, який вважається невід'ємною складовою частиною національної символіки України. Цим Іван Драч підкреслює, що у творі йдеться саме про українських поетів, для яких поезія — спосіб вираження українського світовідчуття. До таких поетів належить і сам автор «Балади про соняшник».
ІІ ВАРІАНТ
Та не в дивацтві суть — а в здивуванні,
У вмінні всюди диво світу світлом
Осяяти: потужним світлом серця.
I. Драч «Люблю повертати людину очима до сонця. Спочатку поболюють очі, зате як поліпшується зір! Світ стає дорожчим, ріднішим, відчутнішим. Люблю повертати очима до сонця мистецтва. На небі життя побачив його зразу, почав розуміти тільки недавно», — пише Іван Драч.
Іван Драч був найбільшим революціонерам слова з-посеред шістдесятників, як його називали, «вічний єретик», поет, який шукав нових масштабів художнього мислення. Будучи сином двадцятого століття, в якому людина подолала космічний простір, але, можливо, втратила відчуття органічності свого буття, свого єднання з природою, втратила насолоду від свіжоспеченого хліба, від зробленої праці, від любові до людей, Драч повертає своєму читачеві красу життя в усій його багатобарвності.
Поет естетизує слово, насолоджуючись його звучанням, красою його внутрішньої структури. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його опромінена енергетичною активністю «повстанців сонця» — протуберанців серця. Сонце стає його символом, сонце і серце стоять поряд, виступають контекстуальними синонімами в поетиці І. Драча:
Та не в дивацтві суть — а в здивуванні,
У вмінні всюди диво світу світлом
Осяяти: потужним світлом серця.
Поезія Драча — це насамперед поезія запитань, а не відповідей, поезія поставлених проблем, спроба докричатися до зір, достукатися до людини. Він шукає виходу, здається, знаходить, сумнівається і знову шукає. Він фіксує живе життя в кожному своєму слові.
Отаким словом любові до життя є «Балада про соняшник» Івана Драча. Читач здивується: балада і раптом про соняшник! Але для поета важлива і сонячна квітка, що випромінює світло сонця, символізує його. Важливість кожного явища життя підкреслює те, що поезія названа баладою. Народнопоетична балада — вид ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Численні балади Івана Драча, у тому числі й «Балада про соняшник», не завжди вкладаються в рамки цього жанру, а більше схожі на притчі, медитації чи маленькі поеми.
Соняшник у поезії живий:
В соняшника були руки і ноги,
Було тіло шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці.
І купався коло млина. І лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Справжнє зачудування переживає соняшник, який «раптом побачив сонце», яке теж живе, олюднене, прекрасне:
Красиве засмагле сонце,
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск.
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари у небі...
«Балада про соняшник» — справді незвичайний твір, якому притаманні елементи баладної фантастики, зокрема олюднення сонця й соняшника, приземлення їх, особливий ліричний драматизм, коли соняшник переживає справжнє потрясіння. Та основний зміст твору, справжня його мистецька сила сформульована в останніх рядках, надаючи твору характеру притчевості. Це справді притча про красу і силу поезії:
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Отже, сонце і соняшник нероздільні, тому що людина, яка відкрила для себе поезію, вже ніколи не втратить відчуття зачудованості нею, красою поетичного вислову, поетичної метафори, як не втратить вона і вміння «сонячно» відчувати красу життя.
Павло Тичина дав таку оцінку твору: «Цей твір цікавий... По-перше, тема обдарованості й таланту подана цілком по-новому... По-друге: розв'язання теми цілком своє, а не традиційне... По-третє: колір сонця у поета оранжевий, тобто жовтогарячий. Це, як мені здається, цілком відповідає характерові творчого сприймання світла українським народом...»
Сонце у Івана Драча їде не на колісниці, а на велосипеді. Таким чином поет ніби віддає данину сучасності та, з другого боку, робить світило буденним у свої величі, доступним для кожного, навіть звичайного соняшника.
Поет був здатний до незвичайно оригінального творчого мислення, що спонукало його добирати своєрідні метафори та епітети, творити нові жанрові структури. Тому й вражають настільки читача твори Івана Драча, закорінені своїм мисленням у менталітет народу, у здобутки вітчизняного мистецтва. Недарма Іван Дзюба писав про свого колегу: «За енергією шукань, розгоном випереджування і садизмом самозміни Іван Драч явище небувале в усій українській поезії. Він увесь — скімлива душевна незакінченість, моторошна невіднайденість, постійно поновлювана незгармонізованість...»
ІІІ ВАРІАНТ
Творчість Івана Драча — це світ мальовничий і ННЕЗВИЧАЙНИЙ, це розкутість творчої думки, нетрадиційність поетичної форми, стилю. Його вірші — це своєрідний метафоричний спосіб мислення, уміння опоетизовувати поняття і явища, які раніше перебували за межами мистецької краси.
Іван Драч увійшов в українську літературу темно-синьою книжечкою, на обкладинці якої хлопчик і соняшник, піднявши свої голови, дивилися на промені сонця небесного. Так виглядала перша збірка поезій Івана Драча «Соняшник». А поетичним кредо письменника стала поезія, що ввійшла в цю збірку, — «Балада про соняшник». Саме її поетичні образи стали образами, намальованими на обкладинці збірки.
Сам автор визначив жанр поезії як баладу. Балада — це невеликий сюжетний вірш, в основі якого найчастіше якийсь незвичайний випадок, пов'язаний з неймовірними, таємничими подіями. Так і в баладі Івана Драча диво дивне сталося із сільським хлопцем-соняшником, у якого «були руки і ноги, було тіло шорстке і зелене». Він бігав наввипередки з вітром, рвав на груші гнилиці, купався коло млина, стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха. Автор у поезії відтворює захоплення життям, сонцем, вітром. Показує глибоке пізнання і поетичне осмислення такого, на перший погляд, буденного явища, як сонце в небі. Але у вірші Драча, побудованому на несподіванках метафоричності мови, сонце сприймається як фантастичне видиво:
...Красиве засмагле сонце
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск.
Воно їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари у небі...
Від такої несподіванки хлопчик перетворюється на соняшник, що завжди повернутий до сонця в небі, ось так і виникає у вірші легенда про соняшник:
І застиг він на роки і століття
У золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!..
Створивши такі метафоричні, фантастичні образи, Іван Драч ніби розповів казку про чарівний навколишній світ, його відкритість і загадковість, що породжують найчарівнішу в світі поезію — поезію душі:
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Така несподівана кінцівка ніби пояснює суть і смисл створених образів і асоціацій, утверджує думку, що сонце — символ краси і життя, символ мистецтва і натхнення. |
