І ВАРІАНТ
П'єси І. Карпенка-Карого — ціла епоха в історії розвитку світової драматургії. Письменник вважав своїм обов'язком викривати суспільне зло, тому в його творах читач часто бачить дійових осіб, що виступають уособленням людських вад. Одним з таких персонажів є головний герой комедії «Хазяїн» Терентій Гаврилович Пузир. «Коли дають — бери! Сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами пришилося тягнуть — тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має міліони!». так словами одного з персонажів, Феногена, характеризує Пузиря автор на початку п'єси. Терентій Гаврилович — мільйонер, і хоча він «з мужиків», проте володіє кількома економіями, неозорими степами, на нього працює цілий штат управителів. Яким же шляхом збагатився Пузир? Шляхом гноблення простих людей, нечесних антигуманних махінацій, бо у погоні за наживою головний персонаж п'єси «Хазяїн» не гребує жодними засобами: годує робітників хлібом, замішаним на полові, намагається заплатити їм якнайменше, скуповує за безцінь овець у збіднілих селян, дає згоду на незаконні оборудки. І все це заради того, щоб «урвати» ласий Шматок, яким для Пузиря є гроші й землі.
Задовольняючи свою жадобу збагачення, Терентій Гаврилович забуває про розвиток у собі позитивних душевних якостей, для нього порожнім звуком є такі слова як «освіта», «культура», «духовність». Наприклад, коли друг Пузиря Золотницький називає його Крезом (синонім надзвичайно багатої людини), хазяїн думає, що той назвав його кремезним, бо не знає значення цього слова. Не хоче Пузир жертвувати й на пам'ятник видатному українському письменнику Івану Котляревському, бо не бачить для себе у цій пожертві реального зиску. Головний герой комедії так і говорить: «Котляревський мені без надобності!» Згоджується вислати гроші він тільки тоді, коли Золотницький явно показує своє обурення і відмовляється обідати «у такого хазяїна». Пузир жертвує тільки тоді, коли бачить вигоду для себе: передає гроші на дитячий притулок, щоб пізніше отримати орден Станіслава на шию. Після цих сцен думки читача звучать в унісон із словами Золотницького: «Ах ти, нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народу!!!»
Проте, що можна говорити про пожертви, коли Пузир навіть сам на себе жалкує грошей. Дружина з дочкою повинні потайки шити йому новий халат, бо старий уже — дірка на дірці. І це у мільйонера! Не кращим є й кожух Терентія Гавриловича: у ньому хазяїн виглядає справжнім злидарем, і його не пускають до банку, прийнявши за якогось старця.
Найяскравіше скнарість Пузиря показана у сцені, коли ми дізнаємося, що головний герой є смертельно хворим. Він жалкує грошей на власне здоров'я! Мало того, хазяїн не збирається витрачатись на адвоката, хоча над ним і нависла загроза арешту й тюремного ув'язнення. Кінець п'єси показує, до чого призводить така «економія»: травма звела головного героя в могилу.
В образі Терентія Гавриловича Пузиря І. Карпенко-Карий талановито показав людей, життя яких повністю підпорядковане тільки нагромадженню багатства. При цьому вони морально деградують, стають жорстокими і бездуховними. Підтвердженням такого висновку є слова самого автора комедії: «Хазяїн» — зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети».
ІІ ВАРІАНТ
Іван Карпенко-Карий — найвідоміший драматург XIX століття. В його п'єсах вперше гостро постали проблеми, які хвилювали тогочасне суспільство. Скасування кріпацтва, збагачення одних і зубожіння інших — ось лише деякі з них. І. Карпенко-Карий писав драми, трагедії і комедії. Останній жанр вперше в Україні він зробив глибоко соціальним. Саме таким твором є комедія «Хазяїн».
Проблематика твору була новаторською на той час, бо стосувалася породженого суспільними змінами явища — зміцнення сільської буржуазії. Центральна постать комедії — мільйонер, герой доби капіталізму, сільський глитай, або куркуль, хазяїн. Звісно, письменника передусім цікавлять його людські якості, його душа. Тема комедії була дуже актуальною, бо капіталістичні відносини входили у життя, викликаючи серйозні зміни в людських характерах, у стосунках, а часом призводили й до трагічних наслідків.
Але ж у І. Карпенка-Карого не трагедія, а комедія. Його герой частіше викликає сміх. Чим саме? Мабуть, однозначністю своєї натури. Адже єдине, що цікавить Пузиря, — це багатство. Для досягнення його не існує нічого святого: «Аби бариш, то все можна». Заради вигоди Пузир допомагає шахраю -«банкроту» переховати овець, заради грошей він готовий знехтувати почуттями дочки, примусити її вийти заміж за багатого нелюба. Прагнення до наживи керує Пузирем у стосунках з наймитами та управителями. «Робітник не любить білого хліба», — впевнено говорить хазяїн- мільйонер, виправдовуючи напівголодне існування наймитів.
Для чого потрібен Пузиреві капітал? Чи для сім'ї, чи для нього самого? Зовсім ні. Здається, що Терентію Гавриловичу байдуже, яке в нього здоров'я, який він має вигляд, чим годують його та сім'ю. Замість лікаря він запрошує «фельшара», бо це дешевше. Десятки років Пузир ходить в одному халаті, одному кожухові — економить гроші. Не можна не сміятись, читаючи про хворобливу скупість Пузиря, про його безкультур'я. Заплатити якусь суму за пам'ятник І. Котляревському"— безглуздя, марнотратство. Та й степи Гоголя його не хвилюють, адже він має свої, значно більші й вигідніші. Навіть свою смерть герой наблизив своєю ж таки жадібністю: він, мільйонер, погнався за гусьми, які скубли копу пшениці — «потерю» зробили. Внаслідок невдалого падіння було смертельно пошкоджено нирки, і ось тепер жити йому залишилося лічені дні.
І. Карпенко-Карий сміється над людиною, для якої стяжання стало єдиною справою в житті. «Стяжання заради стяжання», збагачення без будь-якої розумної мети робить героя смішним, жалюгідним. Він не викликає співчуття, навпаки, жалієш тих, хто поруч з Пузирем. Важливу суспільну проблему — капіталізації села — письменник переніс у сферу психології, показавши деградацію героя, втрату ним звичайних людських якостей. Адже ганяючись за наживою, він відмовився від любові, дружби, доброти, від уміння співчувати, поважати когось або щось, не зв'язане з «баришем».
Комедія «Хазяїн» примушує поміркувати про людські цінності і переконує в тому, що гонитва за багатством не прикрашає людину, а руйнує її. Ось чому головний герой твору І. Карпенка-Карого, як і раніше, привертає увагу читачів і глядачів.
ІІІ ВАРІАНТ
Іван Карпенко-Карий — один з найвидатніших драматургів в українській літературі. Він був новатором драматичної форми, створив чимало нових жанрових різновидів драми, йому належить вісімнадцять оригінальних п'єс.
«Хазяїн» — найвище досягнення І. Карпенка-Карого в жанрі соціальної комедії. Сам автор писав до свого сина Назара: «Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки, котра від комедії жде тільки сміху. «Хазяїн» же — зла сатира на чоловічу любов до стяжанна, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!...»
Зміст повісті не досить простий: мільйонер Пузир бажає збагачення будь-якими шляхами. Але це не все. Карпенко-Карий відходить від усталених форм побудови драматичного твору. Основна драматична колізія — участь Пузиря в злісному банкрутстві Петьки Михайлова — губиться серед інших драматичних ситуацій та сцен, разом з ними підпорядкована основному завданню: якнайповніше показати тип мільйонера-стяжателя» і весь рух його «хазяйського колеса».
Отже, головний герой, Пузир, — хазяїн-мільйонер. Його образ — тип українського багатія-землевласника, що виринув на поверхню суспільного життя наприкінці дев'ятнадцятого століття. Колись Пузир був хазяїном «так собі», «з середнім достатком», але, побудувавши своє життя за принципом «аби барин, то все можна», досягнув високого становища. Сам Пузир твердив, що своє багатство він здобув ціною важкої, тривалої праці: «Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окипіла кожна копійка...» Однак із збільшенням багатства не ослабнув, а ще більше посилився потяг до «стяжательства». Жадоба наживи не має меж. А його бездушна жорстокість проявляється у його родинному побуті, у його взаєминах із людьми. Щоправда, Пузир не позбавлений розуму, та розум цей діє тільки в сфері його власних інтересів. Пузир добре знає, що робітник там дешевий, «де землі нема, де нема за що рук зачепить, де бідність». Він сам створює цю бідність: «Як мужик зостанеться без землі — роби з ним, що хочеш». Думки про допомогу обездоленим, як і все інше, що безпосередньо не стосується прибутків, йому видаються якимись химерними: «Чудні люди! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам'ятники якісь став... Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони їх мулять, а вони їм кишені продирають».
Скориставшись з того, що під Херсоном через нестачу кормів голодні селяни спродують худобу, Пузир посилає туди своїх економів скуповувати за безцінь овець, сподіваючись на них згодом добре заробити. Черствим і жорстоким виступає Пузир і в стосунках зі своїми підлеглими. Через його бездушність кінчає самогубством чесний юнак Зозуля, на якого звели наклеп економи. Також хазяїн не зважає на почуття своєї дочки Соні: він не дає згоди на її шлюб з учителем Калиновичем, бо хоче мати зятем багатія Чоботенка.
Чи має Пузир позитивні риси характеру? Я вважаю, що має. Він — хазяїн Це ділова, добре обізнана у фінансових справах, працьовита людина. У нього є талант господаря-аграрія, чого бракує нині багатьом нашим підприємцям. Але всім цим не можна виправдати хижацьку натуру Пузиря.
Наприкінці п'єси хазяїн помирає: «Хазяйство його меч, від нього й смерть!» Такого безглуздою смертю автор доводить, що нажива не приводить до добра, а скупість, жорстокість і егоїзм не роблять честі людині.
|
