Кожна людина носить у своєму серці найдорожчі слова, найщиріші почуття, найпевніші поняття. Але є слово, яке зігріває серце кожному. І слово це — Батьківщина. Можна підібрати до нього безліч синонімів, безліч ніжних назв. Наша Батьківщина — Україна. Давні предки називали її Київською Руссю або просто Руською землею. Вони так само любили свою батьківщину, як і ми зараз. Можливо, тому з таким трепетом перечитуємо ми «Слово о полку Ігоревім», знайомимось зі звитягою попередніх поколінь, вчимось у них любити рідну землю. «Руська земля...» Двадцять разів вжито це поняття автором «Слова о полку Ігоревім» для того, щоб схарактеризувати безкраї простори і окремі місцевості, багату природу і руські міста. А ще — це завзяті працьовиті люди, воїни і хлібороби. Адже саме ці люди населяли Руську землю, створюючи її могутність. Але саме вони і зазнавали безліч страждань від свавілля феодалів, які чинили над ними суди, руйнували їхні оселі, сварячись один із одним. Тому Руська земля зазнала горя, вона страждала разом з простим народом: «...в княжих крамолах віки вкоротилися людям.
Тоді по Руській землі рідко ратаї гейкали,
та часто ворони каркали, трупи собі рілячи,
а галки свою річ говорили:
хотять полетіти за наживою».
Ось що зробила братовбивча феодальна ворожнеча з колись багатою і сильною країною.
Автор слова згадує історію Руської землі за півтори сотні років, із болем розповідає про переможні походи проти ворогів, «спом’янувши давнішню годину і давніх князів». Сучасники автора теж мають добрі наміри, вони вийшли в похід захистити кордони рідної землі. Для цього «русичі великії поля черленими щитами перегородили». І похід Новгород-Сіверського князя Ігоря Свято-славича окрилений визвольними ідеями.
Ігор «повів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую». Скільки крові пролито людством у боротьбі за незалежність! Не завжди ця боротьба завершувалася перемогою і у русичів: «...тут кривавого вина недостало; тут пир докончали хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руськую». Без минулого не буває майбутнього. Звертався і автор «Слова о полку Ігоревім» до історії Руської землі. Перед нами постають яскраві картини природи. Великі і малі ріки перетинають міста і селища, течуть по неосяжних руських просторах. Автор поеми веде мову про Волгу, Дунай, Дінець, Дніпро, Сулу... І хоча описи руських просторів у творі дуже лаконічні, проте вони масштабні: «Довго ніч меркне. Зоря-світ запалила. Мла поля покрила».
Природа Руської землі! Вона ніби жива і діюча. Недаремно до сил природи звертається Ярославна. Бо вони теж частина Руської землі, пов’язана з долею і вчинками героїв. Так, Дніпро «леліяв єси на собі Святослава насади до полку Кобякового»; Дінець допомагав Ігореві під час втечі з полону, гойдав князя на хвилях, одягав теплою млою під тінню дерев, стеріг його від ворога. У душі кожного захисника Руської землі міститься стільки любові і ніжності, скільки і у безіменного автора «Слова о полку Ігоревім», можливого учасника походів. А скільки туги і вболівання за долю Батьківщини звучить у словах: «О Руська земле, уже за горами єси!» Перечитуючи безсмертні рядки поеми, знову і знову переконуєшся в тому, що в усі часи рідна земля була і є для людини найдорожчим, найціннішим скарбом і джерелом натхнення.
|
