І ВАРІАНТ
Добра книга — як мудра людина. Трапиться в житті несподівано, а коли настає, час розлучатися, то душу огортає жаль. Ще одна коротка мить — і відійде і забере З собою любу тобі розмову, і понесе геть веселі й сумні оповіді, але ще довго стоятимуть в уяві образи й постаті літературних персонажів, їхні смутки й радощі. Кожна талановита книжка залишає в серці глибокі сліди. Можна впевнено сказати, що до таких літературних творів належить і повість Ольги Кобилянської «Земля». Багато в ній горя, розчарувань, несправджених надій...
Цей твір — вершина творчості Ольги Кобилянської. Михайло Коцюбинський напише авторці: «Я просто зачарований Вашою повістю — все: і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіЖІСТЬ і силу таланту, що од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу...».
Інтерес до повісті, очевидно, не зникає тому, що в ній переплелися мотиви суспільні й особисті, вічні проблеми любові й страждання, добра і зла. Письменниця відобразила життя найчисленнішої верстви українського населення — селянства.
Змальовуючи село, Ольга Кобилянська зосередила свою увагу не на соціальних проблемах, а на морально-етичних. Сталася родинна трагедія: брат убив брата. За землю. Жахливий випадок вражає, змушує кожного замислитись над причинами трагедії, поміркувати над сутністю людини, задуматися, яким було і є ставлення українців до землі — головного образу повісті Ольги Кобилянської. Земля в житті ;кожного мешканця села відіграє величезну роль. Вона живе в їхніх думках, мріях, натруджених руках, у добрих і злих почуттях.
Земля — це не лише власність, а й чудові краєвиди, що радують серце, і радість господаря-творця земних плодів, і сила людська, і впевненість у завтрашньому дні. гадаймо, яке місце посідала земля в житті лише одного персонажа твору — Івоніки Федорчука. Його любов до землі — риса спадкова. Заради неї він працював самовіддано, жертовно. Недоїдав, недосипав, кожен гріш переводив у землю. Робив це не заради себе, а дбаючи про своїх нащадків — майбутніх господарів землі. При цьому Івоніка пам'ятав, що найвища цінність у житті — все-таки людина. Він готовий продати найкращих своїх биків, не боїться втратити набутків, тільки б урятувати з війська сина Михайла. На слова Докії Чоп'як: «Того вже не робіть, шкода велика!» Івоніка відповідає: «Чому?.. Я би се радо зробив, коби лиш знав, що Михайло ли¬шиться мені дома. Як будемо жити й будемо здорові, постараємося собі другі. Коби я їх лиш при собі мав, ті молоді руки, а решта — то все байка. Але руки, Докійко, руки— то все наше багатство, то наше добро, то наша скорбота!» Ці слова варті того, щоб їх залишити в своєму серці. Ось які орієнтири дає нам письменниця.
Сьогодні в Україні нелегка пора суспільних перетворень. Свідомість людей знову звикає до слів «власник», «моє». Земля, колись відібрана в людей, нічия, колгоспна, потроху повертається до селянина. Вона жадає працьовитих рук, чесних, мудрих і дбайливих господарів. Земля прагне людської доброти, бо тільки з неї проростає зерно, зацвітає сад, знаходить щастя стомлена душа. Власність — річ зваблива, але найбільше багатство не варте нічого, якщо воно замішане на чиємусь горі.
ІІ ВАРІАНТ
Тему влади землі над людиною піднімали багато письменників: Еміль Золя («Земля»), Оноре де Бальзак («Селяни») та Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький у більшості своїх творів. Особливо актуальною була ця тема в українській літературі, бо саме тим, чи має селянин землю, визначався і його соціальний статус, і здатність прогодувати свою родину. Земля стала вже не просто засобом існування, а своєрідним ідолом, що потребував страшних жертв. Щоб заволодіти нею, нерідко йшли на брехню, зраду і навіть злочин.
Саме про такий випадок і говорить у своєму творі Ольга Кобилянська. Повість «Земля» написана на основі реальних подій — в одному з буковинських сіл молодший брат убиває старшого, щоб отримати у спадок шмат землі. Вже сама назва повісті говорить про те, що земля і є головною дійовою особою твору, вона визначає поведінку людей, ставлення батьків до дітей.
Ставлення і письменниці, і героїв твору до землі неоднозначне: з одного боку, вона є життєдайною силою, живий зв'язок з нею відчувають працелюбні селяни; з іншого — ці ж самі селяни перетворили її на щось страшне, що приносить лише зло, бо заради володіння нею брат іде проти брата, забуваються всі людські закони.
У кожного з героїв твору свої особисті стосунки з землею. Вона живе в думках кожного члена родини Івоніки Федорчука. Заради неї старий Івоніка весь свій вік тяжко працював — ціною каторжної роботи та загубленого здоров'я він таки зібрав гроші на кілька шматків землі. Вона стала його здійсненою мрією, Івоніка ставився до неї, як до живої істоти, — пестив і годив, любив і боявся: «Вона підпливла нашою кров'ю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючися її, як часто голодом і холодом ми годувалися, аби зроблене не йшло на кусник хліба, на неї, на грудочки її».
Святою, важливою понад усе була земля і для Марійки, вона передчасно постаріла, заробляючи гроші, щоб збільшити шмат своєї землі. За багато років вона зрослася з нею душею, земля стала ще одною дитиною Федорчуків.
Отже, люди старшого покоління не мислили свого життя без землі, вона була для них мірилом вартості людини. Федорчуків вважалигарними ґаздами, бо вони мали землю, а безземельні селяни не могли сподіватися на пошану. Так, наприклад, Анну любили і поважали у селі за працьовитість та добре серце, але свататися до неї не порадив би своєму сину жоден батько, не було в неї спадку, нічого вона не принесла б у родину, окрім працьовитих рук та щирої душі.
Земля стала нав'язливою ідеєю багатьох селян, розділила людей на дві групи: щасливців, що мали землю, та бідолах, для яких вона залишилася нездійсненною мрією. Проте чи винна була в цьому сама земля? Ні! Це люди зробили з неї монстра, молоха, це люди будували на ній свою систему вартостей. І я вважаю, що сама таке ставлення до землі і призвело до трагедії.
Проте письменниця показує й інше ставлення до землі: Михайло, старший син Івоніки, любить землю, бо наділена вона життєдайною силою, любить працювати на ній, бо це приносить спокій і задоволення, але він не робить з неї ідола. Під час перебування в місті він впевнився, що можна прожити і без землі, Михайло не пішов би проти совісті та переконань заради спадку і навіть обирає шлюб із безземельною Анною, ризикуючи накликати гнів батька і залишитися зовсім без землі.
Але його молодший брат Сава думає інакше: він не любить землю, але знає, що вона значить для селянина, тому й іде на злочин. Але сподівання вбивці не здійснилися — спадок перейшов не до нього, а до сина Анни. Трагедія змінила ставлення Івоніки до землі — він зрозумів, що і він, і його син були рабами, що вони були для землі, а не земля для них. Він хоче, щоб те, що стало причиною трагедії, принесло і користь — відписує землю маленькому хлопчику, щоб той зміг отримати освіту і вийти з-під влади старих забобонів.
ІІІ ВАРІАНТ
«Пишу до Вас під свіжим враженням од Вашої повісті «Земля». ...Я просто зачарований Вашою повістю — все, і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу», — так захоплено від гукувався про повість «Земля» талановитий український письменник М. М. Коцюбинський. Дійсно, твір вражає майстерністю в зображенні людських взаємин, переконливістю, та й написаний був на реальних фактах — братовбивстві, що сталося в селі Димка.
Найцікавішим і неоднозначним є в повісті образ землі. Навколо неї зав'язуються всі конфлікти, із нею пов'язані всі переживання героїв, через ставлення до неї характеризуються персонажі. Образ землі згадується у творі більше двохсот разів. Уперше письменниця згадує землю, аби охарактеризувати становище селян: не дітей парували в шлюбі, а землю; непоказний може бути хлопець, та гарний, бо в нього є земля, незадовжене поле. А це для селянина головне. Будеш ти навіть найкрасивішим на все село, але не буде в тебе шматочка землі, то доля твоя весь вік у наймах ходити. Це добре усвідомлює бідна наймичка Анна, яка і глянути боїться на ґаздівського сина Михайла — бо не рівня. Земля впливає на взаємовідносини між людьми, на стосунки в родині. їй, годувальниці віддає селянин усю силу і снагу.
У поважного ґазди Івоніки Федорчука двоє синів. Молодший син Сава не любить землі. Тривожиться Івоніка, що земля, здобута потом і кров'ю, може потрапити в неробочі руки. Вони ж бо з дружиною Марією весь вік гірко працювали на неї. Тішиться батько зі старшого сина Михайла, який і любить землю, і без праці на ній не уявляє собі життя. Михайло зрісся із землею, вона для нього — весь світ, якого хлопця позбавляють, забираючи до війська: «...Коли настане весна — за три місяці вона вже настане — буде земля його надармо вижидати. Розстелиться чорна й широка, як море, голубе небо буде сміятися...».
Мріють батьки, що Сава візьметься за ум, «стане інший, звернеться до землі назад, і вона його вилічить...». Та для нього земля — лише засіб поєднатися а дочкою злодійкуватого Григорія Рахірою, адже дівчина знає: без землі вони не проживуть довго. Вона його й підштовхує до думки здобути землю будь-якою ціною. Стається страшний злочин: «За землю підняв Сава руку на свого брата, лиш за землю!.. Як одинак надіявся колись дістати всю землю».
І от та земля, яка для Івоніки гарною була, «у своїх барвах жива й свіжа, шкода лиш, що не говорила», земля, яку «знав... в кожній порі року і в різних... настроях, мов себе самого», тепер вимагала жертви. Гірко усвідомлює батько, що не земля для них, а вони для землі раби, і вириваються з його грудей прокльони: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї!.. Дурень був ти на ній, дурень... Наймитом був ти, наймитом.. . Доста ми дурні твої...». Відтоді старий перемінився, прибитий страшним горем, і відвернувся від землі.
Зазнали батьки поразки: не дала їм та згорьована земля щастя, не одержав її й Сава. Свій найкращий лан відписує Івоніка сину Анни, щоб той міг піти вчитися і не був прив'язаний на все життя до землі. Та й сама Анна, яка втратила через землю найдорожчу людину — Михайла, відчуває потребу відірвати свого сина від землі: «З нього, будуть люди, як покине землю...».
Образ землі виявляється головним у творі. Висвітлюючи його, письменниця показує, як змінюється ставлення селян до землі: поволі вони починають усвідомлювати, що і без землі можна прожити і не завжди вона принесе добробут та злагоду. Земля на зламі XIX—XX століть стала мірилом людяності і чесності. Чи не це ми бачимо і зараз?
ІV ВАРІАНТ
Орися ж ти, моя ниво,
Долом та горою!
Та засійся, чорна ниво,
Волею ясною!
Ю. Федькович
Багато видатних українських письменників присвятили свої твори проблемі «людина і земля». Вона порушена в творах Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Карпенка-Карого, Ольги Кобилянської.
О. Кобилянська — письменниця Буковини. Вона добре знала життя народу, його прагнення та мрії. Дуже важко жилось трудовому буковинському селянству. Щоденна виснажлива праця, часте недоїдання, холод, злидні — це ввійшло в буденний ритм життя. Та для багатьох земля так і залишилась мрією. Вона, як марево, то з'являлась, то зникала, залишаючи тугий біль у серці селянина.
У повісті О. Кобилянської «Земля» проблема влади землі над людиною зазвучала по-новому. Вона змалювала панораму життя малоземельного і безземельного селянина Буковини. Важким було тодішнє життя селян. Багато сімей розорялися і змушені були мандрувати в пошуках заробітку. Вони дешево продавали свою силу. Так проминали молоді літа багатьох людей. Єдиним, що могло врятувати селян, була земля. Мрії, думки про неї надавали сили тим, хто її не мав. Та земля не завжди робила щасливими тих, хто її мав.
Саме такі сім'ї показані в повісті «Земля». Докія Чоп'як — це жінка, яка не мислить свого щастя без ґрунту, без тієї маленької нивки, яку вона так оберігала від свого марнотратного чоловіка. Вона все життя провела тут, біля землі. А коли відчула, що нездужає, що сили покидають її, віддала свою зовсім юну дочку заміж за Тодорику. Мати не зважає на те, що хлопець зовсім не подобається дівчині. Головне, що він має поле.
Рабами землі є Івоніка Федорчук і його дружина Марійка. Вони перебувають під магічною владою землі. Подружжя Федорчуків було безземельним. Обоє тяжко працювали, відмовляли собі в усьому. Нарешті Федорчуки купили землю за гірко зароблені гроші. Івоніка докладає всіх зусиль, щоб земля його родила гарно. Обробляє він ниву впору, працює на ній до самого забуття. Йому додавала сили думка про майбутній врожай. Головне для Івоніки та його дружини — земля, праця, честь хлібороба. Федорчуки вірили, що земля принесе щастя їм та їхнім синам Михайлу та Саві. Михайло дуже любить працю, він пройнявся поезією землеробства. Батьки дуже любили свого старшого сина. А молодший — Сава — зовсім по-іншому ставиться до землі й батьків. Він впертий, до того ж ледачий, працювати на землі не любить. Всупереч батькам Сава покохав Рахіру. Це була дівчина дуже лукава і хитра, трохи злодійкувата. Але Сава не може без неї. Він розуміє також, що земля — це життя. І він стає на шлях братовбивства: «За землю підняв Сава руку на свого брата, лиш за землю... Як одинак надіявся колись дістати всю землю». Сава вчиняє страшний злочин, за який оправдати його не можна.
Розбилися вщент мрії Федорчуків. Земля, так тяжко зароблена, не тільки не принесла щастя, а й стала причиною страшного горя. Старий Івоніка втратив все. Не стало в нього двох синів, і разом з тим немилою стала йому земля. Аж тепер зрозуміли батько й мати, що недобре вчинили по відношенню до Анни, нареченої Михайла. Реалістичне зображення дійсності зумовило правильне висвітлення основної проблеми твору — влади землі.
Трагедія родини Федорчуків допомагала зрозуміти, що не людина має бути рабом землі, а земля повинна приносити радість людині.
V ВАРІАНТ
Повість «Земля» стала одним з найвищих досягнень на творчому шляху відомої української письменниці О. Кобилянської. Письменниця зазначала в автобіографічному нарисі «Про себе саму»: «Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві... Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів і коли писала — ох, як хвилями ридала!..» Повість стала справжнім гостродраматичним твором, сповненим важких роздумів про гірку селянську долю, вартість людського життя, його цінності, вона відрізнялася від сучасних їй сентиментально-ідилічних замальовок із сільського життя, правдиво відтворюючи дійсність у її філософському розумінні.
Можна висунути багато припущень щодо того, який персонаж є головним героєм повісті, але, можливо, авторка підказала нам відповідь на це питання, давши твору назву «Земля». Дійсно, земля постає у творі ніби живою істотою, такою собі вершителькою доль, яка може обдарувати чи покарати, дати життя чи відібрати його. Так, Михайло говорить про неї: «Неначе чув і бачив, як земля з задоволенням розходилася, розкошувала, як її соки відсвіжувались, і як вона, насичена, віддихала важкими пахощами». В іншому місці повісті сказано: «Земля розтягнулась, немов ожидала кого і віддихала землисто-вогким віддихом... Землі було миле те розорювання її маси, вона не противилась йому в жодному місці, була м'яка й крихка і гріла свої освіжені сустави в сонці, а її вогкий віддих розходився у воздусі і зраджував її глибоке вдоволення». Отже, земля змальована у творі майже живою істотою, яка може відчувати, бути вдоволеною, чи, навпаки, невдоволеною, приймати когось чи не приймати.
З іншого боку, земля є мірилом людських доль, цінності людської особистості. Так, для Івоніки та Марійки вона є єдиною цінністю життя, їй вони підкорюють всі свої сподівання. І для сина свого хочуть перш за все не особистого щастя, а вдалого одруження з хорошою господаркою, яка матиме добрий наділ землі. Здається, що й для Михайла немає нічого кращого у світі, ніж працювати на землі, мати її й обробляти. Однак життя міняє Михайлове уявлення про цінності, поставивши перед вибором: земля чи кохана дівчина. Михайло вибирає кохання і ладний навіть покинути рідне село й оселитися в такому обридлому йому місті, яке здається чужим і ворожим. Та земля наче не відпускає його, перетворюючись на таку таємничу силу, яку ніхто не може подолати. Якщо він не хоче підкоритися їй, вона воліє краще покласти його тут мертвим, зробивши вічним своїм рабом.
Земля карає і Саву, який нібито зовсім байдужий до неї як до цінності. Сава не хоче працювати коло землі, обробляти її, не отримує від цього насолоди. Та земля потрібна йому як майно, як засіб існування, як підвалина родинного щастя. І вона манить його, обіцяючи дати все і обдурюючи. Сава повністю віддається своєму бажанню мати землю, задля цього вдається до братовбивства, ніби вбивши одночасно й себе самого, позбавивши сподівання на щастя. І знову як найстрашніше покарання батько вибирає йому таке: «Тої чорної, пожаданої, дорогої землі, без якої йому годі було як слід проживати, в якій був би день і ніч грібав, життя своє добував, — її не давав він йому». І мати, не пробачивши молодшого сина? промовляє: «Землі?...Хіба на те, щоб ліг із нею в роті, та щоб вона навіки здавила, як здавив мене через нього жаль на сім світі!».
Після смерті Михайла батьки раптом відчули, як знецінилися їхні цінності, що ніяка земля не зможе повернути їм сина, скоріше навіть синів, бо другого вони теж втратили, але морально. Івоніка і Марійка не хотіли більше збагачення, не хотіли землі, хотіли тільки молитися й плакати за втраченим молодим життям. Виявилося, що ціннішим на світі є все ж таки людське життя, яке не можна класти ні на який алтар. Зрозумів це й Сава, хай не так гостро. Він втратив можливість бути людиною, бути щасливим, крім того, він не отримав батьківського прощення, був покараний прокляттям і позбавлений землі. Земля виступає у творі і живою істотою, і мірилом цінностей, і бажаною мрією, і покаранням, і засобом існування. І це не випадково, бо саме такою була вона для селянина XIX століття, без неї, дійсно, не могло бути життя. І через неї творилися нещастя, руйнувалися життя. 0. Кобилянська у своїй повісті створює по-справжньому символічний образ землі-годувальниці, наділеної для людини неминущою магічною цінністю, безмежною владою. І цей символічний елемент повісті надає їй загальнолюдського звучання, виносячи проблематику твору за межі певного часу й певної країни.
|
