І ВАРІАНТ
Поема «Чорнобильська мадонна» з'явилася у збірці «Храм сонця» у 1988 році як болісний відгук на страшну трагедію в житті не тільки України, а й усього світу — вибух па Чорнобильській атомній станції. У той час багато українських письменників не змогли пройти повз планетне лихо, але витвір Івана Федоровича Драча став найбільш популярним. Авторові вдалося всю душу викласти у вистраждані рядки:
Тяжко пишу, зболено розмірковую,
Словами гіркими наповнюю аркуш...
Та не сам митець творить поему-стогін. «Вона пише тобою, як недолугою ручкою, як нікчемним пером, як олівцем хапливим і ошалілим, покручем-олівцем». Вона — Чорнобильська мадонна — вселюдський біль і каяття, вічна пам'ять про загиблих і згадка про втрачене. Створити те, чого вимагає вона, — надлюдське завдання, та розуміє письменник, що це його обов'язок, тому й словами Мадонни, що звучать усередині, заклинає себе:
...Плачем будь, стань Голосінням,
Вирви над Прип'яттю паморозь сиву бузку посивілого і
Порідій у Рудому лісі, що від сонця рудіший
Проклятим будеш,
Родом і Плодом поганьбленим будеш, коли зламаєшся...
Витвір поетичного таланту Івана Драча дивний і неповторний. Його поема нагадує мозаїчну картину, що висвітлює найбільш важливі моменти, найбільш пекучі теми. Автор відкидає канони класичних поем, будуючи свій твір з прологу, епілогу та різноманітних за жанровими особливостями дев'ятнадцяти частин, серед яких і грізні поезії-інвективи на адресу винуватців трагедії і тих, хто зміг нажитися на чужому горі («Соловей-розбійник», «Мати й христопродавці», «Примітивний портрет складної людини»), і хвилюючі вірші-роздуми про причини трагедії («Запитання без відповіді», «Роздуми під час відкритого Чорнобильського суду в закритій зоні на стару тему: Ірод і Пілат»), і цілі балади («Хрещатицька мадонна»), і новітній міф («Солдатська мадонна», «Банкет в пору СНІДу...»), і навіть прозові уривки з листівки «Мадонна атомного віку» художника Василя Курилика. Знаходить письменник навіть місце для «чорного» гумору, пишучи про «розумну» бабу в целофані, яка взула в чоботи свою корівчину, але продовжує випасати її й пити молоко, видобуте з зараженої трави.
Кожна частина поеми має власний епіграф, який відсилає нас до того чи іншого твору, наприклад, «Марії» Т. Г. Шевченка, народної думи «Бідна вдова і три сини», «Скорбної матері» П. Тичини, «Лебедів материнства» В. Симоненка тощо. Ці твори додатково допомагають по камінчику скласти образ Чорнобильської мадонни, яка поєднала в собі Й Богородицю, й Шевченкову Катерину, що втрачає дитину і ніколи вже більше не стане матір'ю, і вселенську матір, яку «не можна вибирати».
Складна побудова поеми «Чорнобильська мадонна» дозволяє побудувати ємний і всеохопний образ Мадонни, водночас грізної, безжальної до винищувачів життя і доброї, ніжної до всього, що вижило в страшній техногенній катастрофі. Мадонна, яка несе планету в майбутнє, прагнучи врятувати її від майбутніх трагедій.
ІІ ВАРІАНТ
Як ти, совісте, вмієш боліти!
Чом не чуєш, як просять: «Полиш...»
Чом так гірко — мов ноги в каліки —
Ти болиш?!
В. Коротич Поема «Чорнобильська мадонна» стала для поета як прозріння, здобуте дорогою ціною:
За безладу безмір, за кар'єри і премії,
Немов на війні, знову вихід один:
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям — життям молодим...
Оригінальність побудови поеми Івана Драча «Чорнобильська мадонна» випливає із багатоплановості образу Мадонни, в якому зливається ціла галерея жіночих образів: Мати Божа, заступниця людська, жінка-мати (у тому числі й майбутня мати); Мати-Батьківщина. Усі ці іпостасі становлять певну цілісність, єдність, але й розчленовуються на окремі виявлення образу. Цей образ розщеплений, мов атом, мов скалки розбитого дзеркала, в якому кожен може побачити своє справжнє обличчя.
Так само різноманітний і пафос твору, його емоційна тональність — від сатири до трагізму. І це багатоманіття утворює новий жанр поеми-мозаїки, у якій кожен кольоровий камінчик — «скалочок» одного великого болю.
Пишучи свою поему, Іван Драч створює, як мені здається, ілюзію багатоголосся, цілого людського хору, поєднання безлічі голосів, кожен з яких звинувачує, стверджує, мучиться, страждає, розповідає. Тому він використовує цитати з різних авторів, немов даючи і їм висловитися. Ось голос С. Йовенко: «Баба Христина, звісно, не має рації, рветься у зону, що ти їй не кажи!». А ось промовляє В. Яворівський, автор роману «Марія з полином у кінці століття»: «...Мавра поривається напитися води з річки, але Марія тримає її за роги». І вже кілька голосів зливається в уривку із «сучасного фольклору», як говорить автор:
На горі горить реактор —
Під горою оре трактор...
Ця простенька цитата, побудована на поєднанні двох протирічних речей, вражає своєю глибиною. У творі вона відіграє роль епіграфа до розділу «Трактористка» — розповіді про жінку-трактористку, що працює в зоні:
Розумієте, трактористка я, трактористка.
Чорнобильська трактористка.
Мені ще треба родити...
Твір складається з безлічі вражаючих своєю життєвою і жахливою правдивістю сцен. Ось бабуся, загорнена в целофан, випасає недалеко від реактора свою взуту в чоботи корову, намагаючись таким чином захиститися від радіації:
— Чого це Ви, бабо, корову узули?
— А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! —
В синових чоботах взута корова —
Нехай же пасеться і буде здорова...
Ось старенька мати в чорнобильській зоні збирається помирати, спить і прокидається від появи «христопродавців»:
Онук її. Син генерала!
Навів, бач, «христопродавців» —
Хати вони чистять повсюди.
Схопилася баба за серце —
Схопила онука за груди.
А ось сатиричний портрет «складної людини», ницої, бо не поважає матері своєї — найсвятішого, що може бути в житті:
Він Матір згадує лиш матом,
Він виїхав, а не утік,
Як сам він в мікрофон прорік,
Щоб перспективи вищі мати.
А ось ще один фрагмент страшної мозаїки — «Чорнобиль поміланськи»:
Дипломатам роботи по зав'язку —
Щодня викидати з подвір'я
За чорні стрілчасті ґрати
Дебелу капусту, як сизі ядра.
Демонстранти приносять її щодня
І завчено кидають, як спортсмени,
У подвір'я нашого консульства,
Щоб знала «імперія зла».
Радіація вразила все навколо: душі людей, природу, повітря, тварин, воду. Вона скрізь, вона непомітна, але смертельна...
І найстрашнішим кадром цієї стрічки з окремих сюжетів стає розділ «Хрещатицька мадонна», справді апокаліптична, жахаюча:
Ти — збожеволіла. З лахміття ляльку ти
Несеш — куди? Хіба в психіатричку?!
Тебе — знайти, од пекла вберегти!
А ти втекла, як в пекло, в електричку...
З мозаїки сюжетів постає в поемі багатопланова структура, в якій алегорія поєднується з прямою мовою, саркастичні й трагічні ноти — зі сповідальними, і в ній постає естетично пережита життєва правда.
Отже, поема «Чорнобильська мадонна» — це поема-мозаїка, складена з окремих, нібито незалежних, сюжетно не пов'язаних епізодів, об'єднаних спільною ідеєю, а саме ідеєю покути за страшний гріх перед своїми дітьми та матерями, своїм народом, своєю землею. Можливо, ця фрагментарність — найбільш відповідна до змісту форма, через яку автор тільки і міг видобути із зболеного серця слова.
ІІІ ВАРІАНТ
Про творчість Івана Драча можна говорити дуже багато, адже вона багато в чому збагатила українську літературу. Але якщо необхідно охарактеризувати її лаконічно, то тут можна сказати, що його творчість — це своєрідний спосіб мислення, це розкутість творчої думки, це нетрадиційність поетичної форми і стилю.
У 1988 році побачила світ поетична збірка Івана Драча «Храм сонця», в якій було опубліковано поему «Чорнобильська мадонна» та розділи «Книги скорботних пісень» вірменського поета X століття Григора Нарекаці. Поєднання в одній книзі оригінальної поезії і перекладної, сучасної і давньої служило ідейному задуму збірки: доповнити інтернаціональне глибоко національним, відгомін віків — сучасним, посилити звучання кожної частини їх трагедійною співзвучністю, адже поема «Чорнобильська мадонна» — це своєрідна «скорботна пісня». Таким чином, спосіб видання поеми був оригінальним. Але не менш оригінальною є і сама поема «Чорнобильська мадонна».
Жанр «Чорнобильської мадонни» визначив сам Іван Драч - поема. Але цей твір можна назвати і поемою-трагедією, і скорботною піснею, Та слід зауважити, що твір Драча не вкладається п жорсткі рамки ні епічної, ні ліро-епічної, ні драматичної поеми. Жанрові особливості поеми розмаїті, тому часто її визначають як поему-мозаїку. До речі, як стверджує Ю. Солод, «композиційно вона нагадує відому картину «Герніка» Пабло Пікассо — одного з улюблених художників поетової молодості».
Поема побудована з двадцяти п'яти окремих розділів, поєднаних тематично, але різних за своєю жанровою приналежністю. Більш того, тут читач зустрічається навіть з прозою («З канадської листівки «Мадонна атомного віку» Василя Курилика, 1971). У поемі є і лірика («Пролог»), і своєрідна балада («Хрещатицька мадонна»), і відроджений міф («Солдатська мадонна»), тут і епічна картина, приправлена «чорним гумором» («Баба в целофані»), навіть сатира («Бенкет в йору СНІДу», «Мати й христопродавці», «Ода молодості»). Поєднанням різних жанрів у межах одного твору автор досяг всеохватності матеріалу, відобразив вселенський характер подій, що торкнулися всього людства, всієї Землі. Емоційну напруженість думки підкреслює також наявність різного ритму окремих розділів, і навіть різні ритми в межах одного розділу, наприклад: «Бенкет в пору СНІДу», «Варіація на банальний київський сюжет...», або римована проза — «З доповіді скромного агента французької розвідки...». Така мозаїчна, багатошарова структура допомагає зрозуміти глибину трагедії.
Експериментуючи над формою, Іван Драч підпорядковує засоби художнього зображення ідеї і завданню свого твору — показати всесвітність Чорнобильської трагедії, нагадати зарозумілому людству про вічні цінності, про свій обов'язок перед природою і Землею.
|
