Кожен, хто починає писати про відому українську піснярку Марусю
Чурай, обо’язково оговориться, що чи дійсно існувала ця дівчина, чи вона
тільки з легенди і народної уяви, - досі не відомо. Як на мене, навіть
якщо б Марусі Чурай не існувало, то її варто було б вигадати. Але вигадувати її не варто:
навіть історичні документи, які підтверджуються факт існування цієї
невірної постаті. Хоча відомості про її життя часто неповні і
суперечливі. І Традиційно Марусі Чурай приписують кілька пісень. Серед
них «Ой, не ходи, Грицю…», «Віють вітри, віють буйні», «Засвіт встали
козаченьки», «Котилися вози» та інші. Влаштовуємо просту перевірку:
шукаємо ці тексти за першим рядком будь-якій пошуковій інтернет-системі.
Не одне джерело маркує ці тексти . Хіба не показник? І дійсно, тексти
Марусі Чурай настільки живі та емоційні, що не дивно, що вони стали
народними, а дівчину пам’ятають і досі якодну з найвидатніших піснярок
українського народу, такого багатого на співи.
Життя Марусі Чурай склалось досить трагічно. Зрада коханого, смертний
вирок (який, до речі, зберігся в одному з архівів), самотність,
хвороба. Але ми не можемо стверджувати цього достеменно. Знаємо тільки,
що своє життя вона шукала у піснях. Знаємо, що в піснях вона зображувала
життя всього народу, щирого, але від того якось навіть емоційнішого,
привабливішого. Багато хто не залишився байдужим до цього образу:
створено пісні, повісті, опери. Роман у віршах про Марусю Чурай. Кожен
автор бачить її по-своєму, хто читає тексти її пісень, також бачить її
по-своєму. Смерть Гриця (зрада коханого Марусі) можна інтерпретувати
по-різному: Ліна Костенко у своєму романі у віршах зображує випадковість
загибелі хлопця, багато джерел стверджують, що це була свідома чи
несвідома помста дівчини. Пісні Марусі Чурай втіленння неймовірної
щирості. Можливо, й твір про Марусю
Чурай має бути щирим? Якщо так, варто зізнатись, що вчинок дівчини
сприймається дещо днозначно. Кортить навіть засудити: кохання коханням, зрада зрадою,
але ж вбивство! Але засуджувати не варто. Кортить, але не варто. Така
моя думка.
Попри увесь трагізм життєвого шляху, у піснях Марусі Чурай
відчувається сила людини, яка не зупиняється перед труднощами, яка
відчуває світ гостро, але не ламається під тиском обставин,
несправедливості. Мені являється талановита, закохана у життя дівчина,
сповнена життєвої енергії … Якби доля Марусі склалась інакше, чи
створила б вона такі поетичні шедеври? Це питання відкрите. Недарма
кажуть, що письменники, художники, , якщо стають щасливими в особистому,
побутовому, матеріальному світі, залишають створювати справжнє
мистецтво. Хоча це питання також дискусійне, ак дивно складається іноді
доля. Окрім обставин, які не залежали від самої дівчини і призвели до
таких трагічних подій, своєрідна «іронія долі» переслідує її і після
смерті. Наприклад, на місці, де відбувався суд над нею, встановлв
пам’ятник не піснярці, а російському цареві Петру І, який відпочивав тут
біля Полтавської битви.
Що ще нам відомо про Марусю Чурай? Дати її життя - орієнтовно
1625-1650 роки. За двадцять п’ять років ця дівчина зуміла увійти в
історію нашого народу, стати справжньою легендою, навіть символом
українства. Як на мене, існування такої особистості товстою лінією
закреслює здобутки більшості виконаців усіх часів… Якби мені потрібно
було написати біографію Марусі Чурай в художньому стилі, я почав би з
такої фрази: «Українська піснярка Маруся Чурай приблизно за чотири сторіччя до того, як пісня стала медійним
продуктом. У тому далекому і не зовсім зрозумілому нам житті пісня була
сповіддю душі, криком серця, а не комерційним товаром, призначеним для
фінансового успіху». Я, напевне почав би з такої фрази. А взагалі-то,
цією фразою можна й обмежитись.
|
