Поему «Давня казка» Леся Українка написала у 1893 році. Уцей час вона вже була відомим поетом. Про роль поета і його творів у суспільному житті Леся Українка і написала в поемі «Давня казка». Саме тому головний герой твору — поет. В юності він славив красу природи, красу кохання. Його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною». За здібність писати вірші, у яких люди знаходили і пораду, і розвагу, співця всі любили, особливо молодь. А ще поет приглядався до людського життя і, бачачи лихо і несправедливість, намагався зброєю сміху його полегшити. Розширюється і тематика його пісень. Спочатку сатиричні вірші, що висміюють вади людського характеру, потім їдка сатира, сповнена ненависті до гнобителів і закликами до розправи:
Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?
Поет розуміє, що краса невіддільна від служіння народу. Ця горда, безкорислива людина так відповідає графу на пропозицію продати свій талант за золото: Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! Поет завжди серед народу, запалює його і підтримує своїми піснями, коли у країні спалахує повстання. Поетові думи-чарівниці служили повстанцям. І хоча графські слуги кидають митця у в’язницю, його пісні і гадки не можна замкнути у тюремних стінах:
І мого прудкого слова
Не затримає темниця,
Полетить воно по світі,
Наче тая вільна птиця.
Отже, пісні поета потрібні людям. Вони підіймають бойовий дух, протистоять песимістичним настроям. Вони стають здобутками трудящих і допомагають у боротьбі за правду.
|
