Я не співець чудовної природи

З холодною байдужістю її,

З ума не йдуть знедолені народи, -

Їм я віддав усі чуття мої.

Цим він задекларував свою вірність інтересам знедоленого народу, відданість боротьбі за його незалежність і свободу, він не може терпіти наруги над рідним народом, тому кожним словом, кожним своїм рядком поет протестує проти нестерпного невольничого життя людей.

Наскрізними мотивами творчості П. Грабовського стали нужденність селянського життя, туга й біль сирітства, готовність до самопожертви, яскраво це виявилося у віршах «Робітникові», «З життя», «Там і тут», «Швачка», «Сироти» та багатьох інших. Визначний образ учительки створив поет у вірші «Трудівниця». Вона віддала своє молоде життя за те, щоб селянські діти могли здобути освіту, досягти чогось у житті. Та смерть стала на заваді молодій подвижниці :

Мертва трудівниця-пані

Біла, як віск, на столі

Там почивала зарані

Здобувшися скарбів землі…

Цей твір став своєрідним реквіємом по тисячах, що робили свою, на перший погляд непомітну, але надзвичайно важливу роботу.

Поет знає, що шлях борця важкий і невдячний, та лише йдучи ним можна завоювати «жадану волю», як сказав І. Франко. На тлі страждання й приреченості чується заклик до боротьби :

Бийте, рвіть кайдани,

Доки дух не вмер!

Слова звучать гімном боротьбі за народне щастя, автор, сповнений гарячої любові до рідного краю, пристрасно спонукає до бою :

Уперед! Годі скніти рабами!

Час кормигу гидливу знести!

Тяжкого хреста довелося нести поетові : постійні переслідування, арешти, хвороби, власне, його поезія є найкращою ілюстрацією життя, своєрідним трагічним життєписом. Та були в ньому й світлі сторінки, наповнені «дивними квітами ніжного інтиму», тепла й щира дружба-любов із Надією Сигидою. Вірші, присвячені коханій, займають визначне місце в його творчості. Один із них – «Тужба», сповнений болю й глибокого суму, у ньому Грабовський розповідає про трагічну смерть коханої та її трьох подруг. Тяжка втрата лише підсилює його ненависть до гнобителів:

Пом’януть твій образ бездольці закуті,

Стомленим від долі про тебе звістять;

Міць викличуть муки твої незабутні,

Перлинами сльози колись заблистять!