Ти знаєш, що ти – людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні…

Як багато вкладає Симоненко в слово «людина»! Це не біологічне поняття, а високий обов’язок і мета. Не кожен усвідомлює це. Між «просто життям» і життям свідомим велика різниця. Подвиг, якість життя, внутрішня краса й глибина не виникають у людині автоматично й не залежать від випадку. Це – результат цілеспрямованих зусиль.

Що ж означає «єдина усмішка»? Поет кличе до егоїстичного ствердження людиною своєї унікальності? Так, до унікальності, але відповідальної. Я не маю права на тваринне існування, моє завдання – з’ясувати своє призначення й діяти згідно з ним. Тому і «єдина» моя мука, бо я сам маю її переживати :

…Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи!...

Від загальнолюдського В. Симоненко переходить національного. Цей заповіт поклоніння життю, цінування життя відповідає гдибоким основам українського мислення.

Звичайно ж, не треба розуміти Симоненкові слова буквально. У наш час набереться чимало тих, хто живе тільки для себе, для своїх насолод, проте, на мій погляд, людина мусить знайти гідне призначення своєму життю. Не знаю, чи цілком мають рацію ті, хто стверджує, що для кожного це призначення своє. Мабуть, таки ні. Тільки мотиви служіння іншим, тільки плани, націлені у вічність, можуть бути найкращими. Це непрості питання, але їх треба розв’язувати кожному з нас.

Чому цей світогляд названо правозахисним? Тому що, не ставлячи перед людиною високих цілей, ми обмежуємо її існування задоволенням суто фізичних потреб. Тим самим ми не поважаємо її, а це – тяжке порушення її прав і гідності. Показати людині, що вона призначена для найвищого польоту – така логіка В. Симоненка :

…Бо ти на землі – людина.

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина.

Очі твої – одні.