І ВАРІАНТ
Павлу Григоровичу Тичині довелося жити у важкі для нашої країни часи: Перша світова війна, революція, громадянська війна, становлення та втрата незалежної української держави, радянська диктатура з її забороною писати правду, висловлювати власну думку. Все це не могло не відбитися на творчості поета: змінювалися часи — змінювався характер та проблематика віршів Тичини. І якщо в ранній творчості він намагався передати настрої народу, що чекає змін на краще і готовий на подвиги заради цих змін, то вже починаючи зі збірки «Плуг» поет все більше і більше звертає увагу на настанови партії і за загальними гаслами та вихваленням діяльності Леніна й інших керівників врешті-решт втрачає свій талант.
Проте, як я думаю, обдарування поета слід визначати не за віршами, написаними на замовлення, а за поезією, що йшла від серця, де розкриваються всі почуття й переживання поета. І саме такі твори складають перші збірки Тичини, саме в них молодий поет висловив і своє захоплення тими змінами, що відбулися в суспільстві, і тривогу, чи здійсняться найзаповітніші мрії, і сум та обурення через те, що надії народу було обмануто, і засудження братовбивчої війни.
Але все-таки більшість ранніх віршів Тичини сповнені радісних очікувань, віри в національне відродження України. Про це говорить і сповнена радісних почуттів пейзажна лірика, у якій прихід весни, відновлення природи символізує відновлення країни, і гармонія музичних асоціацій ліричного героя. Часто, намагаючись передати ту заплутану ситуацію, що склалася в країні, поет вдається до образів-символів. Так, за допомогою образів сонця та вітрів Тичина говорить про поступові зміни в Україні, про ті сили, що впливали на відродження нашої країни. «Дума про трьох вітрів» є символічним відображенням політичної ситуації в Україні, де Ясне Сонечко — то людські надії на відродження країни, а вітри — різні політичні партії та угрупування, що намагалися захопити владу в країні. Та не всі вони сприяли її розвитку: Лукавий Сніговій — реакційні сили, що хотіли повернутися до старого, Безжурний Буревій — сили анархії та розбрату, що спричинили війну і принесли багато смертей, і лише Ласкавий Легіт-Теплокрил турбується про людей:
А вставайте, — каже, — люде, Сонце вам
усміхається,
Вашого плуга земля доглядається.
Я думаю, що цей твір є свідченням того, що поет добре розумів політичну ситуацію і бачив, що Україну роздирають протиборчі сили, проте ще живі події на відродження рідної землі.
Свідченням цьому є й поема «Золотий гомін», написана під враженням проголошення Центральною Радою 28 червня 1917 року незалежної України. Поет начебто повертає читачів у минуле, згадує славні княжі часи, коли земля наша була сильною та могутньою. Я думаю, що поет використав цей прийом недаремно, він поєднав два історичні періоди, коли Україна була вільною, адже, як відомо, з часів занепаду Київської Русі земля наша не знала волі, на неї постійно зазіхали всілякі загарбники.
Справжнім героєм поеми стає Київ, місто, де жив на той час поет, і яке було свідком колишньої слави української землі. Все місто, вся природа навкруги, а не тільки люди радіють звістці про незалежність:
І засміялись гори,
Зазеленіли...
І ріка мутная сповнилася сонця і блакиті —
Торкнулися струни.
Радісний, святковий настрій передає поет за допомогою образу «золотого гомону», що утворився і струнами природи, і «дзвоном Лаври і Софії». Автор бачить, що не все ще добре, ворожі сили втілені в образі чорного птаха, що «із гнилих закутків душі, із поля бою прилетів. Кряче...», ще багато калік та знедолених ходить по землі, проте є в поемі впевненість, що все зможе подолати народ, який став на шлях свого відродження:
Я — Невгасимий Огонь Прекрасний,
Одвічний Дух.
Вітай же нас ти з сонцем, голубами,
Я дужий народ! — з сонцем, голубами.
Вітай же нас рідними піснями!
Я — молодий!
ІІ ВАРІАНТ
Музика весняної пори, що символізувала початок нового життя на початку двадцятого століття, зазвучала у «Сонячних кларнетах» — збірці поезій молодого поета, що поспішав назустріч не тільки власній долі, а й змінам у суспільстві, поета, чий голос зазвучав на всю Україну, збуджуючи її від зимового сну, висловлюючи її думки і почуття, поета, якого буде названо «співцем української національної революції» — Павла Тичини.
Павло Тичина вийшов на творчий шлях поетом-оптимістом, поетом-сонцелюбом, його твори дихали молодечим запалом, пристрастю молодої душі, юначою енергією, адже розквіт його життя припав на час великих історичних змін, на відродження державності України. То як можна було не оспівувати світ, природу, людину, не втілювати свої сподівання і мрії в поезіях!? Відроджується Україна, вдруге народжується нація, «падають зерна кришталевої музики в душу», прозріли «тисячі очей» і з тисяч грудей виривається «Слава»:
І всі сміються, як вино,
І всі співають, як вино,
Я — дужий народ.
Я — молодий.
Поет мріяв про жадану волю, розквіт, добробут, добу відновлення. Але ж ось проступила перша кров, розгорілася громадянська війна. Жорстока реальність розвіяла рожеві мрії молодого поета. Він зрозумів, що люди відчиняли двері «голубій блакиті», а
Одчинились двері —
Всі шляхи в крові!
Незриданними сльозами
Тьмами.... дощ...
На порозі стояла війна, руїна, голод, смерть — «горобина ніч».
Важко й болісно усвідомлювати прірву між ідеалом, який вималював собі поет, і дійсністю, засобами його досягнення. Вже не як весну сприймає Тичина початок століття, а як добу божевілля, судну годину людської історії. Недарма в циклі «Скорбна мати» одвічні біблійні символи переплітаються із жахливими реаліями революційної доби. Проходить Україною Божа Матір із скорбно стиснутими вустами, бо в її серці блискучі ножі, бо йде вона полем, що в могилах мріє, бо усвідомлює марну жертву свого Сина: «Не буть ніколи раю у цім кривавім краю». Ці слова стали пророчими, вони ніби супроводжували Україну все двадцяте століття, таке страшне для українського народу. Але я вірю, що всі страхіття минулого віку залишаться там, у минулому тисячолітті, що двадцять перше сторіччя почне нову щасливу еру не тільки для України, а й для всього світу.
|
