І ВАРІАНТ
У ланці драматичної творчості М. Куліш працював майже 30 років, створивши справжні перлини української драматургії, над якими вже не одне десятиліття схиляється вдумливий інтелектуаль ний читач, які є своєрідником підручним історії, відтворюючи дух часу, що надихав митця. Недарма ж Ю. Лавріненко писав про нього: «Поринути у твори Куліша — це значить поринути в український національний світ на всю його глибину і ширину. А що Куліш не був ніколи засліплений своєю безмежною любов'ю до України й української людини і викрив її найтрагічніші суперечки і слабості, то шлях через його український світ раз у раз виводить пас на вершини, з яких видно людство і вічність». Доля українського села і селянина, духовні пошуки української інтелігенції початку XX століття, цінності нової когорти державних службовців, протест у свідомості й почуттях митців, психологічні тенденції в робітничому середовищі, духовний стан столиці й провінції міст, роздуми над шляхами національного розвитку та соціальними перспективами України — ось основний зміст проблематики драматургії М. Куліша. Тільки одна його п'єса була написана на чужому національному ґрунті і вирізняється з-поміж інших. Це п'єса «Маклена Граса», у якій відображено кризові процеси життя Польщі початку 30-х років. Але чи не можна було б провести паралель між подіями у Польщі й Україні? Отже, можна припустити, що й драму з сучасного польського життя Куліш написав з думкою про долю людини в рідній Україні. Незважаючи на те, що тематика Кулішевих п'єс досить різна, можна сказати, що в центрі уваги кожної стоїть проблема трагічного існування людини у нових історичних обтавинах, умовах тиску та тоталітаризму, вони наскрізь пройняті розумінням дисгармонії між законами суспільства та потребами особистості, особливо мислячої особистості. Перші п'єси М. Куліша, такі як «97», «Комуна в степах», «Отак загинув Гуска», за специфікою своєї побудови та образності продовжували кращі традиції української драматургії. У них драматург переважно зосереджується на проблемах тогочасного села («97», «Комуна в степах»), зображуючи руйнування українського патріархального типу існування, руйнування природних для генетичного українця стосунків та жахливі сцени, породжені голодомором, який був спричинений так званою «хлібозаготівлею». Наступна ж соціально-психологічна драма «Зона» засвідчила появу нових героїв — інтелектуалів. Цей новий тип втілюється також в інших драмах, а саме: «Народний Малахій», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната», «Маклена Граса». Тип персонажа-інтелектуала загалом притаманний драматургії Куліша другої половини 20-х років. Це, наприклад, скульптор Ілько Юга, романтик Ромен, скептик Байдух і музикант Ігнацій Падур. І всі ці образи є наскрізь трагедійними. Поєднує їх також те, що кожен з них трагічно не вписується в оточуючу дійсність, переживає свою відірваність від соціуму, і врешті читач доходить висновку, що мислити означає страждати. Можливо, саме до цього висновку і веде читача автор. Чому Куліш зосереджує свою творчу увагу саме на цьому почутті дисгармонії? Логічно у цьому сенсі буде звернутися до точки зору Григорія Костюка, який пише: «Якщо ми хочемо збагнути глибинно покоління 20-х років, якщо ми хочемо знати його віру, його внутрішню трагедію дисгармонійності, його звитяжні шукання нових шляхів, нової людини і, нарешті, його започаткування в теорії і практиці нової доби, яка ще й дотепер не завершена, — то ми повинні якнайглибше вивчити творчість М. Куліша. Саме в ній ми знайдемо таємниці й розгадки цих «м'ятежних» років, що їх вірним, активним творцем і сином був М. Куліш». Таким чином, ми пересвідчуємося в тому, що настроєвий струмінь, відтворений у драматургії М. Куліша, став відображенням не тільки його індивідуально-авторського світовідчуття, а й вираженням психологічних настроїв цілої епохи. Крім того, М. Куліш збагатив жанрову палітру української драматургії. Його творча спадщина містить комедії, трагедії, драми. Він розвивав жанри соціально-побутової драми («97», «Комуна в степах»), побутової комедії («Отак загинув Гуска»), психологічної драми («Зона», «Закут»), гротескної комедії-сaтири («Хулій Хурина»), абсурдної трагедії («Народний Малахій»), філософсько-інтелектуальної драми («Вічний бунт», «МинаМазайло»), алегоричнопсихологічної драми («Прощай, село»), соціально-метафоричної драми («Маклена Граса»). Отже, проблематика драматургії Куліша досить широка й актуальна. Тут і проблема селянина, якого насильно «колективізують» і морять голодом, і проблема руйнування людської особистості у надмірно складних обставинах, і проблема пристосуванства, і проблема національного самозбереження, і багато інших. Однак слід зазначити, що митець зосереджував свою увагу не тільки на тих проблемах, які набули актуальності у його час, але і з тонкою прозорливістю справжнього митця зміг відкрити ті проблеми, які тільки накреслювалися в українському суспільстві. Він виявив уміння проаналізувати глибинні соціотворчі процеси, передбачивши їх можливі наслідки, часом трагічні. Драматургія М. Куліша позначена різноманітними культурнолітературними впливами, як-от реалістичний, побутовістський, національно-вертепний, вплив драматургії абсурду, натуралізму, потоку свідомості, експресіонізму, символізму. І таке поєднання усього світового драматургійного досвіду виводить українську драматургію на рівень загальноєвропейської і світової. Роль же у цьому Куліша, безперечно, провідна. У його драматургії поєдналися впливи експериментів Шекспіра, Гете, Шоу, Беккета, Флобера, Мопассана, ^тендаля, його сучасника В. Винниченка та інших. Масштаб таланту М. Куліша невимірний. Недарма ж Лесь Танюк так відгукнувся про нього: «Важко говорити, ким міг би стати Микола Куліш, бо загинув він у самому розквіті сил, загинув, почуваючи в собі могутню потугу творення». Сучасники із захопленням говорили про Куліша, зокрема Лесь Курбас вважав його провідним українським драматургом, підкреслюючи, що до його п'єс треба ставитися як до творів визначного митця. І нам залишається тільки жалкувати, що це плідне дерево було підтято у самому квіту, що українська література не побачила багатьох надзвичайно талановитих творів. ІІ ВАРІАНТ
Юрій Смолич писав: «Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не будемо шукати небезпечних аналогій у класиці — між Шекспіром і Шиллером або Мольєром чи Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургії він не мав собі рівних.». Микола Куліш був багатогранно обдарованим художником, людиною виняткової творчої та громадської енергії. На жаль, на землі йому судилося прожити не багато, але в літературі, в пам'яті свого народу він житиме вічно. Микола Куліш увірвався в літературу п'єсою «97» і відразу здобув популярність, шалений успіх. «Про п'єсу говорило ціле місто, в трамваях, на вулицях, навіть на базарі», — писав Ю. Смолич. У цій драмі, як і в п'єсах «Комуна в степах» та «Прощай, село», що склали так звану «селянську трилогію», автор виводить проблеми тогочасного радянського села. Села, що знаходилося «десь далеко від революційних штабів», села, що переживало розруху після закінчення громадянської війни, села, в якому з голоду вмирали люди, в якому панувало безправ'я. Деякі твори Куліша присвячені проблемі міщанства. Так, у комедії «Отак загинув Гуска», епіграфом до якої стали слова: «Табір міщанський, трухлявий, огидний, ой як тебе ненавидю я!» автор розвінчує міщан, наляканих революцією, обивателів, ізольованих від життя країни. У комедії «Мина Мазайло» разом з проблемою міщанства драматург піднімає проблему українізації, що «відбувалася» в 20-х роках минулого століття. Автор показує, як за роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин загубив почуття приналежності до своєї нації, втратив свої корені. В цій п'єсі Куліш також піднімає проблему шовіністичної політики в Україні, проблему Црикритої русифікації. Проблема зіткнення інтересів та ідей закладена у п'єсі «Патетична соната», яка присвячена громадянській війні. Проблема ви бору, розходження поглядів, служіння різним ідеям та ідеалам, як наслідок — неможливість порозуміння. У творі також піднімається проблема вартості людського життя, значущості людини. Проблема безкорисного, ідеалістичного служіння піднімається і в трагікомедії «Народний Малахій». Твір про чоловіка, який швидко зрозумів, «куди вітер дує», і заради ілюзорних ідеалів залишив родину, внаслідок чого його донька наклала на себе руки. Віктор Петров (Домонтович) писав: «За своїм змістом ідеологічні п'єси Куліша були криком враженого почуття українця проти більшовизму і виявленням розгубленості перед жахом диктатури пролетаріату...». Про що б не писав Микола Куліш, він завжди писав правду, але правда не цікавила радянську владу, і ця розбіжність у поглядах стала життєвою трагедією драматурга.
|