І ВАРІАНТ
Степан Васильченко — літературний псевдонім Степана Васильовича Панасенка, людини складної особистої долі, що присвятила не тільки свою творчість, а й життя народові, його освіті, розвитку, зміні світогляду селян. Він був не тільки письменником, але й учителем, жив серед селян, добре знав усі їх проблеми, біди, а свої твори писав не про якихось абстрактних селян, а про тих людей, що оточували його. Тому й образи його героїв такі реалістичні, правдиві, без прикрас, бо письменник дійсно був знавцем народної душі.
На реальних подіях основана й повість «Талант», що розкриває перед читачем цілий спектр проблем, які на той час не можна було вирішити. І головною з них можна назвати проблему занапащення таланту. У центрі повісті образ Тетяни — енергійної, життєрадісної дівчини, вчительки молодших класів. Тетяна щедро обдарована від природи — має схильність до науки, бо, закінчивши школу, сама змогла стати вчителькою, добрий організатор, адже саме її зусиллями було організовано у селі імпровізований театр, але головне — це її голос, яким милуються й заслуховуються всі мешканці села. Тетяна мріє стати артисткою, вона окрилена цією мрією, проте дійсність була занадто жорстокою: мріям талановитої, але бідної дівчини не дано здійснитися, всі вони розбиваються об страшну реальність. Чашу терпіння переповнює заборона співати у церкві, де дівчина насмілилася показати свій голос. Отець Василь перериває Тетяну, і дівчина не винесла цієї останньої образи й покінчила життя самогубством. Письменник показує, що дійсність, соціальна нерівність призводять до трагедії, адже обдаровані люди чутливіші до несправедливості долі, їхній талант виділяє їх серед інших, робить особливими, але менш захищеними. Проблему занапащений таланту розкриває Васильченко й на прикладі дяка Запорожця — обдарованої натури, людини з гарним голосом, але морально спустошеної, безвольної. Письменник показує, що талант, який не може реалізуватися, повністю розкритися, стає тягарем для людини, проте він не песиміст, вірить, що ситуація зміниться на краще, і кожна людина, незважаючи на походження, зможе реалізуватися.
Друга сюжетна лінія повісті піднімає ще один шар проблем, пов'язаних з діяльністю сільських вчителів. Кому, як не Васильченку, було знати, яким важким було це життя. Вчителі жили на мізерну зарплатню, часто в холодних кімнатах при школі, проте вони намагалися підняти рівень освіченості селян, змінити їх світогляд. Письменник виводить в повісті два образи саме таких вчителів — оповідача й Андрія Марковича. Вони присвятили своє життя служінню народу, у цих образах багато автобіографічного. Андрій Маркевич — людина з досвідом, він переживає за Тетяну, бажає їй всього найкращого, проте, тверезо оцінюючи ситуацію, побоюється, що нічого доброго з мрій дівчини не вийде. Оповідач — це молодий учитель, що лише приїхав до села, він також повний ідей, хоче, щоб у його учнів було краще майбутнє. Це людина, що постійно працює над власним розвитком, не зупиняється на досягнутому і хоче здобути вищу освіту. Письменник показує, як його герой поступово рухається до своєї мети, і, я думаю, він її досяг.
Я гадаю, що письменник з власного досвіду знав, як багато зможе зробити вчитель, впливаючи на своїх учнів, розкриваючи перед ними світ. Я думаю, що саме вчителів Васильченко вважав тією силою, що здатна змінити ситуацію на краще, щоб талант людини не заважав їй жити, а міг у повній мірі розкритися та реалізуватися.
І звичайно, торкається письменник і проблеми важкого життя українського селянства. Ця проблема хоча й не виводиться на перший план, проте є чи не головною в усій творчості С. Васильченка. Автор не вдається до подробиць, але кількома деталями, за допомогою чи то опису, чи діалогу майстерно відображає умови життя селянства. Але одночасно з тим показує, що це вже не та забита юрба, безсловесна маса, як колись. У селян починає прокидатися обурення на гнобителів, почуття справедливості.
Отже, звертаючись до життя селян, письменник показав, що турбувало українців на початку XX ст. і які проблеми слід було розв'язати в першу чергу.
ІІ ВАРІАНТ
Творча спадщина Степана Васильченка дає читачам і дослідникам багатий матеріал для роздумів над вічними проблемами життя, що досить своєрідно й оригінально втілилися в його творах. Не залишався письменник байдужим і до проблем сучасної йому дійсності. Працюючи вчителем, він спостерігав життя дітей, які втратили своє дитинство внаслідок ситуації, що склалася на той час у державі. Він співчував таким дітям, і його почуття виливалися в оповіданнях для дітей. Не менше вражало письменника усвідомлення проблемності реалізації своїх бажань, мрій, планів, хисту в тогочасному устрої життя, що прагнув рівняти всіх однією міркою. Степана Васильченка хвилювала проблема загибелі народних талантів, неможливість реалізації свого таланту з тих або інших причин. У своїх творах він не раз намагався вирішити цю проблему, знайти відповідь на питання: «Чому гинуть талановиті люди, чому їхнє життя не складається?». Цій проблемі присвячено його твір «У панів», але більш гостро вона поставлена в повісті «Талант».
У цій повісті Степан Васильченко показує трагедію талановитої співачки Тетяни, сільської дівчини, яку піп і пани довели до самогубства. В основу твору покладено реальний факт, а епіграфом послужили рядки з газетної хроніки про самогубство дівчини. Письменник художньо відтворив непоодинокий випадок, коли люди кінчали життя самогубством через неможливість реалізуватися в житті.
Тетяна — це енергійна, життєрадісна дівчина, наділена артистичними здібностями і чарівним голосом. У хвилини, коли відчувала силу свого таланту, вона росла, піднімалася до неба, вона не могла контролювати себе, бо нею володів її талант. Так, вона дала волю своєму голосу в церкві, за що була вигнана звідти, ображена попом, і, втративши душевну рівновагу, стратила себе. її смерть — це загибель таланту, який навіть не розкрився вповні.
Проблема загибелі таланту піднімається Васильченком і в епізодичному образі дяка-запорожця, що колись мав гарний голос, мріяв здобути освіту, але будучи людиною слабкою, навіть безвольною, він залишив інститут, морально опустився і знайшов свою втіху в чарці. Проблему реалізації планів письменник намітив і в образах оповідача й Андрія Маркевича — сільських учителів, які мріють здобути вищу освіту. І хоча проблема залишається відкритою, від кінцівки віє оптимізмом. Тож давайте й ми сьогодні, коли плани і мрії реалізувати у життя теж дуже непросто, будемо сподіватися на краще.
|
