І ВАРІАНТ
Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліна Василівна Костенко опублікувала в 1979 році. Уже через рік цей видатний твір української літератури був відзначений Шевченківською премією. Рідкісний літературний жанр вимагає від автора особливої майстерності, великої сили мистецької прояви: прекрасно знати історію і втілювати її у поетичному творі — для цього потрібний неабиякий талант письменника. Твір «Маруся Чурай» складається з дев'яти розділів, у яких розповідається не тільки про драматичне кохання і життя славетної напівлегендарної співачки, а й про життя України, її сіл і містечок під час визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Не збереглося жодних архівних документів, які б засвідчили існування Марусі Чурай, що жила приблизно в 1625—1650 роках у Полтаві: страшна пожежа 1658 року знищила всі архіви Полтавського магістрату. А легенди й перекази розповідають про сильне, але трагічне кохання дівчини-співачки і козака Гриця Бобренка, що помер наглою смертю, мабуть, через отруєння. Ця сюжетна лінія вплітається в історичну фабулу роману — народну війну українців за визволення від поляків, татар. Дія твору розгортається в основному в Полтаві, яка на той час була важливим містом, військовим осередком, мала свій козачий полк, який боронив рідну землю, відгукуючись на перший поклик гетьмана:
Годуйте коней! Шлях їм далеченький. Пильнуйте славу полкових знамен. Полтаво! Засвіт встануть козаченьки. Ти припадеш їм знову до стремен.
Оживають у романі історичні герої, яким авторка дає таку саму оцінку, як і народна творчість: Іван Іскра, «полковий обозний, син Остряниці Якова», Лесько Черкес, «він стане потім побратимом Разіна — Леськом Хромим», Мартин Пушкар, «ще не старий. І славу мав, і силу», Богдан Хмельницький. Вони — запорожці, «люди без круть-верть, все кажуть щиро», для них є один закон — правда, тому вони всі захищають Марусю на суді. Козаки здатні віддати життя за рідну землю, вони справжні лицарі, що жартують зі смертю під час жорстокої облоги Полтави. Письменниця не оминає увагою стану земель усієї України, а це видовище жахливе. Іван Іскра, поспішаючи до гетьмана зі звісткою про покарання Марусі, бачить: «У Києві — пекло. У Хвастові — чорно. Кипить і клекоче усе за Дніпром». Земля підпливла людською кров'ю. Особливо гостро переживання за рідну землю звучать у четвертому розділі, коли Маруся відправилася на прощу до Києва. Дорогою вона бачить страшну руїну на колись прекрасних просторах. Винуватці — загарбники і зрадники — Ярема Вишневецький, Радзивілл. Зрадливий нащадок Байди розорив Україну податками, які «брав за все — живе і неживе», «бенкетував, сідав на шию хлопу, пускав дівчат по світу без коси... тримав усе оружною рукою. Був кам'янішкй од своїх твердинь.» Моторошно заходити у села-пустки, вкриті воронням, якого — «аж темно», бо коли Ярема тікав, то
...все карав, карав, карав призвідців. Рубав їм руки, вішав, розпинав, садив на палі, голови стинав. Страшний по ньому залишався слід — козацьких тіл кривавий живопліт.
Та ще страшніша картина розгортається в самому Києві:
Дзвіниця — мертва. Обгоріли крони. І все німе — і гори, і Поділ. В Литву до себе вивіз наші дзвони литовський гетьман Януш Радзивілл.
Не писалися книги про історію України в той час, та історія її написана кров'ю на нашій землі піснями і невільницькими плачами, «могилами у полі без імен, дорогою до Києва з Лубен». Видатна українська письменниця Ліна Василівна Костенко, на мою думку, написала «велику книгу нашого народу», про яку так мріяв мандрівний дяк, супутник Марусі Чурай. ІІ ВАРІАНТ
Все, що буде, було і що є на Землі, і сто тисяч разів уже бачене й чуте, сірі вузлики ранку — твої солов'ї, все це тільки одне нерозгадане чудо. Знаю склад біосфери, структури кислот, Все, що є у природі, приймаю як даність. Я, людина двадцятого віку, — і от, зачудована, бачу лише первозданність!
Історична тематика завжди цікавила Ліну Костенко, тому що її поезії притаманне напруження вселюдських переживань і проблем, виважених поколіннями її предків. «Маруся Чурай» — історичний роман у віршах. Його форма дуже традиційна, епічна, немодерна, але поетичне мовлення Ліни Костенко настільки своєрідне і вражаюче точне, що ця навмисна традиційність грає на користь твору. Поема перш за все розкриває національну тематику, проблему поєднання індивідуальної людської душі з цілим поколінням, з Історією, з часом Богдана Хмельницького. Образ Марусі Чурай — незламної своїм духом, чесної, сміливої — якнайкраще відповідає духу тієї буремної доби. Минуле незнищенне, вважає поетеса:
А що, якби знайшлася хоч одна, — в монастирі десь або на горищі? Якби вціліла в тому пожарищі — неопалима — наче купина?
Розповідаючи про історію життя Марусі Чурай, Ліна Костенко показала вірогідність її існування, засвідченого в легендах і переказах, і опосередковано через історичні факти. Роман у віршах розповідає цю історію і водночас говорить про долю головної героїні твору, відомості про яку нібито втрачені під час пожежі в Полтаві у 1658 році. Навколо цього недоведеного факту поетеса об'єднала велику кількість історичних подій. Події з життя Марусі Чурай тісно пов'язані з історією життя цілого народу, оскільки її пісні виражають глибинний сенс історії:
Коли в похід виходила батава, — її піснями плакала Полтава. Що нам було потрібно на війні? Шаблі, знамена і її пісні. Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах. Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах!
Отже, поетеса підносить роль митця в історії. Маруся Чурай, дівчина з Полтави, стала душею України, оскільки пісенним словом виражала найглибинніші думи свого часу. З іншого боку, вона зі своїм поетичним словом була й совістю людського існування. Виплекана в родині козака, натхненна звитягою та коханням, вона не приймала в житті зради, роздвоєності, мізерності. Тому й не винесла приниження свого кохання:
Моя любов чолом сягала неба, А Гриць ходив ногами по землі.
Використовуючи історичний сюжет для розкриття багатьох загальнолюдських проблем усіх часів, Ліна Костенко показує, що люди у будь-який час могли займати в житті різні позиції. Одні вибирали правду, вірність, смерть, а інші завжди шукали теплого місця, легкої справи:
І Вишняківські голови на плечах, І Чураївські голови на палях...
Батько Марусі і такі, як він, так само, як і сама Маруся, завжди вибирали в житті шлях правди, і тому гинули в славі. Таким бачила дівчина і свого козака, Гриця. Та в житті він виявився дрібнішим і приземленішим, ніж у бою. Козак виявився не звитяжним, коли довелося вибирати між своєю душею та забезпеченим життям. Ось такі справжні цінності людського життя розкриває Ліна Костенко, пишучи свій історичний роман у віршах, змішуючи легенду з історичною дійсністю. З іншого боку, увагу читача привертають сцени, у яких зображуються справжні історичні події. Так, у розділі «Полтавський полк виходить на зорі» ми бачимо виступ на війну сміливих і гордих українських козаків, здатних заради Батьківщини віддати своє життя:
«Вартуй! Вартуй!» — з Курилівської брами. «Вартуй! Вартуй!» — від Київських воріт. Уже стоять вози від яворами. Полтавський полк виходить у похід.
Дуже яскравий у романі образ Богдана Хмельницького, до якого прискакав Іван Іскра, шукаючи порятунку для Марусі. Хмельницький згадує смерть славного Чурая, чия голова відтятою висіла на палі, про маленьке дівча, що закричало: «Тату!». І болем сповнилося серце гетьмана:
Чи що в Полтаві, там же, у Полтаві, Чурай Марусю у такій неславі, Чурай Марусю у такій ганьбі! — до зашморгу вестимуть у юрбі. І не здригнеться наш пісенний край... І море гнівом не хлюпне на сушу... І попелом розвіяний Чурай безсмертним болем дивиться у душу...
Гетьман зображений у творі людяним та справедливим, образ Хмельницького — узагальнений образ ідеального народного ватажка, правителя, гетьмана. Та й загалом історичний роман у віршах «Маруся Чурай» — втілення ідеального бачення історії народу, збереження його духовності. ІІІ ВАРІАНТ
Важко навіть і повірити в те, що колись у нашій літературі Ліни Костенко не було. Читачі давно зжилися з думкою, що вона є, що без її творів українське письменство було б дуже збідненим. Ліна Костенко в нашій поезії — як перша скрипка в симфонічному оркестрі. А без скрипки й оркестр — не оркестр. Ліна Костенко з'явилася в. нашій поезії наприкінці п'ятдесятих років. Тоді читач зустрівся з тією неповторною поезією, яка зробила поетесу чи не найпопулярнішою з усіх сучасних українських митців. Особливе визнання одержив серед творів Ліни Костенко історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Багато років писався цей твір про легендарну українську поетесу. Ліна Костенко не просто вивчила все те, чим жили сучасники Марусі Чурай, не тільки глибоко прониклася трагічною долею своєї героїні і створила переконливу художню версію всього, що відбувалося з нею. З-під пера автора вийшла справжня художня енциклопедія життя України другої половини XVII століття. Тут зображені події за часів Хмельниччини, змальовані подвиги відважних козаків. Про все це співала Маруся Чурай. Триста років живуть її пісні у душі українського народу. Маруся Чурай — проста дівчина-полтавка, наділена незвичайним поетичним талантом. З її піснями козаки вирушали в похід, дівчата ставали на шлюбний рушничок. Маруся — чесна, справедлива дівчина, вірна собі. Зрадити для неї означає вчинити найбільший злочин. І в коханні, і в любові до Батьківщини, до народу, до української культури вона до смерті залишається вірною. Марусю не зломили ніякі труднощі в житті. її глибока душа залишалась чистою, як краплина ранкової роси. Саме тому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. Маруся Чурай — це пісенна душа народу, а душа не помирає, вона безсмертна. Так і дівчина живе і завжди житиме у своїх піснях, народній пам'яті. Полум'яним патріотом, мужнім оборонцем своєї землі є батько Марусі — Гордій Чурай. Швидкий на розум, чистий серцем Чурай не терпів кривди, знущання над людьми. За людську правду він загинув у бою з ворогами. Та не загинув у пам'яті людей. Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в покоління:
...пішов у смерть — і повернувся в думі, і вже тепер ніхто його не вб'є.
Порядним, чесним, благородним виступає в романі Іван Іскра, син гетьмана Якова Остряниці. Він завжди переймається людськими стражданнями, болями. У бою — відважний козак, мужній захисник своєї землі. І до нього Маруся сказала: «...шляхетна іскро вічного вогню!» Маруся Чурай, її батько, Іван Іскра є представниками простого народу. В їх образах втілено безсмертя українців. Провідним образом у романі є образ України. Ліна Костенко правдиво зобразила життя людей за часів козаччини. У постійних боях, нападах ворогів на багаті українські землі Україна не похитнулась, а залишилась гордо стояти. |