Коли заходиш до української селянської хати, відчуваєш, що тебе зустрічає мудра й лагідна людина. Усе в ній, гармонійно доповнюючи одне одного, складає єдиний образ, певний змістовний знак. І цей знак споконвічно виконував не тільки практичну, а й естетичну та магічну функції, бо кожна річ у хаті мала своє символічне значення. Як жива людина, і у дні свят, і в печалі вона допомагала господарям.
Так, піч в українців служила не тільки для опалення та приготування їжі. З нею пов'язано багато повір'їв, звичаїв. Піч тримали завжди у чистоті, білили й шанували, розмальовували квітами і ніколи не лишали на ніч порожньою, а обов'язково закладали дрова і ставили в посудині воду. Це було своєрідним проявом жертвування для печі, яка, за народним повір'ям, несла в хату тепло і добробут. Хлібній печі й лопаті надавали також цілющих властивостей. Наприклад, коли дитина кашляла, її клали на хлібну лопату, тісно сповивали й тричі всовували в ще гарячу піч, промовляючи за кожним разом: «Кашель у піч, а дитина з печі».
Цікавої символіки набула в українських хатах і скриня, яку розписували яскравими вазонами, прикрашали різьбленням по дереву, металевими поковками та іншим. Але скриня — це не тільки частина інтер'єру українського житла, це ще й частина дівочого посагу (другою частиною була худоба). Те, що входило до скрині, дівчина мала готувати собі сама або ж разом із матір'ю. Постіль, рушники, одяг, а також стрічки та хустки, якими дівчина мала обдарувати весільних гостей, роками складалися до цієї скрині, щоб удень весілля всім гостям та односельцям брати й свахи могли продемонструвати не стільки достаток молодої та її рідних, скільки її працьовитість.
...Сьогодні хати українців обставлені сучасними меблями, але в душах господарів залишається передане пращурами шанобливе ставлення до народних традицій, пов'язаних із житлом.