«Ти знаєш, що ти — людина?» З таким вимогливим запитанням звертається Василь Симоненко до кожного свого читача. Без зайвих слів і «кра-сивостей», чітко, ясно, лаконічно. Задуматися має кожен. Хто я в цьому світі? Навіщо живу? З відповідями на ці питання рано чи пізно доводиться визначатися кожній людині. Будучи дуже молодим, Симоненко відчував, що життя надто швидкоплинне, аби розбазарювати його. Автор нагадує про найвищу цінність, неповторність людського життя. Хто не вірить в себе, свої сили, має пам’ятати про свою унікальність на цій землі. Кожен з нас несе відповідальність за себе, тому що тільки «сьогодні усе для тебе». Залишити по собі гарні спогади, добрі діла — нелегка справа. Тому й «жити спішити треба», «кохати спішити треба», аби «не проспати».
Як на мене, вірш надзвичайний. Без розлогих художніх засобів виразності, динамічний, напружений, змістковний. Мені здається, що настановами, проголошеними в поезію, керувався насамперед сам Василь Симо-ненко. І хоч прожив лише 28 років, він «не проспав» своє життя, а встиг злетіти за цей час яскравою зіркою не виднокрузі української культури. Був митцем. Був людиною. |
