Отже, розберімося, що таке краса по-українськи і чи насправді існує вона? Безумовно, існує. На моє глибоке переконання, це насамперед моральна краса людини, тобто ті найцінніші якості, перед якими тьмяніє навіть зовнішня краса. Це доброта, щирість, відданість, безкорисливість, здатність прийти на допомогу, вміння пробачати та духовність. Ці поняття долинули до нас іще з прадавніх часів від наших пращурів. А крім того, українці споконвіку милувалися неповторною красою та унікальністю нашої природи та дійсно вважали її істотою. Доказом цього служать численні твори талановитих письменників і поетів України, наприклад, «Лісова пісня» незабутньої Лесі Українки, «Зачарована Десна» Олександра Довженка, «Intermezzo» Михайла Коцюбинського, «Дивак» Григора Тютюнника, «Серпень з вереснем стискають» і «Лист до волошки» Максима Рильського та багато інших. У цих творах образ природи посідає гідне й важливе місце нарівні з іншими.

Також в українській літературі поняття краси асоціюється з образом матері та її дитини, і це одна з найулюбленіших і найшанованих тем. У Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка читаємо :

«У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим».

Він вважав, що немає нічого красивішого й зворушливішого в усьому світі, ніж мати зі своєю дитиною на руках, це те непорушне, на чому тримається світ. А крім того, українці завжди свято шанували родину, а особливо батьків – найдорожчих людей у світі.

Давні українські символи теж справляли на наш народ незабутнє враження, одним із найголовніших символів здавна була червона калина, їй присвячували багато віршів і пісень, більшість з яких уже давно стали народними. Приміром, Іван Франко писав :

«Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся,

До сонця не пнешся?...»

Відомий письменник Антон Чехов колись сказав, що «в людині має все бути прекрасним : і обличчя, й одяг, і душа, й думки». Гадаю, не можна не погодитися з цим висловом, проте справжня внутрішня, тобто моральна, духовна, краса може затьмарити зовнішню та показати людину з найкращого боку.

Отже, ось така вона – істинна краса по-українськи – захоплення дивовижною красою рідної природи, моральна краса душі людської та одвічні українські символи, добре відомі й знайомі ще з давніх-давен. Отож цінуймо навколишню красу, що розфарбовує цю планету, тому що, як відомо, «краса врятує світ».