Здавна трудівники ділилися на майстрів та ремісників. Справжніх майстрів, тих, хто творив у своїй уяві, а потім втілював це у конкретній справі, менше. Проте необхідні й ремісники - сумлінні виконавці задумів інших. Думаю, що людиною творчої праці може бути не лише учений-книжник, дослідник якихось складник питань, а будь-яка людина, в якої є іскра Божого дару, талант, здатність до мислення, уяви, фантазії, мрії і її втілення. Такий, на мою думку, майстер Яким Погребняк. Він не міг погодитися одразу на зведення храму за якимось зразком (як скрізь!), він повинен був уявити собі, побудувати цю споруду в думках, «побачити її», «відчути» і тільки тоді приступати до роботи. В результаті тяжких душевних мук прийшло до майстра натхнення, він побачив «свій» храм - «веселий, сонячний храм із соснових дощок» з мідними, а може, й «золотими дзвонами». Стати Майстром, людиною-творцем нелегко. Тут потрібні і талант, і натхнення, і величезна праця над собою. Не в кожного вистачає сили для цього. Але хто все-таки наважується досягти слави Майстра, той має велику винагороду - душевну радість, задоволення, гордість і, головне, пошану від людей, їхню вдячність. А що може бути кращим у житті!

Те, які враження, які основи духовності людина одержала в дитинстві, свідомо чи підсвідомо впливає на все її життя. Прикладом може служити життя Тараса Григоровича Шевченка. Це - людина-легенда. Здавалося, у його бідному, підневільному та ще й сирітському житті не було нічого, що б допомогло вирости сильною, творчою високоосвіченою людиною з поетично-романтичним світовідчуттям. Але ж Шевченко став таким! Очевидно, що він зумів зібрати до своєї душі найменші вияви любові до себе з боку батьків, сестер та братів, доброї сусідки Оксани. Запам’ятовував численні пісні, що чув від рідних та односельців на свята, героїчні розповіді діда Івана, навіть не завжди зрозумілу дякову науку. Найголовнішими складниками, які допомогли Шевченкові стати тим, ким він став, були у дитинстві жага до пізнання світу (згадаймо його похід до залізних стовпів, що підпирають небо!), до навчання, прагнення відтворити свої почуття у піснях та малюнках і велика «внутрішня воля». Це дало йому можливість уже в ранньому віці повстати проти насильства і змінити хоч якось свою долю «сільського волоцюги».

Селяни за часів Шевченка, можливо, не вміли красиво говорити, навчати своїх дітей багатьох речей, виховувати за правилами. Але існувала неписана народна педагогіка, багата усна народна творчість, які уславлювали загальнолюдські цінності: любов, добро, віру, повагу до старших, працьовитість, гідність. І це були дуже сильні фактори, які, помножені на талант, дали українській нації виразника її дум, захисника, великого письменника Т. Г. Шевченка. Звичайно, геніїв не так багато, але батьки ще з раннього віку повинні дбати, щоб закласти в дитині основи духовності, виростити її гідною людиною.