Є така єврейська притча. Один чоловік прийшов у гості, і чистота й порядок того дому його просто вразили. Хазяїн зустрів його біля дверей, подзвонив у срібний дзвіночок, прийшов слуга і забрав у гостя капелюх і парасолю. Заходять вони до вітальні, хазяїн дзвонить у срібний дзвіночок, з'являється привітна господиня, розпитує гостя про його родину, справи й здоров'я. Проходять вони до їдальні, хазяїн дзвонить у срібний дзвіночок, виходять рум'яні дочки хазяїна будинку в чистих фартущках, подають обід. Гість думає: у чому ж секрет усього цього? Може, у срібному дзвіночку? Дай-но я його роздобуду!
Вирішив гість усі свої питання, а потім і каже: «Дуже мені все сподобалося, про одне прошу — дай мені цей срібний дзвіночок!» Хазяїн здивувався, але дзвіночок віддав. Повертається гість до себе додому й каже дружині «Слухай, я таки знайшов ключ щастя! От тепер ми заживемо! Швиденько став тарілки на стіл!» Та здивувалася, але стіл накрила. Тоді цей чоловік урочисто дістає срібний дзвіночок і дзвонить у нього. Змінилося що-небудь? Звичайно, ні!
Як би не хотілося нам вірити в існування якогось одного магічного «ключа щастя», його не існує Не може бути так, щоб одна людина все життя «билася» над тим, як би покращити своє існування, і не досягла жодного успіху, а інша не робила нічого, а мала все «за просто так» Щастя й внутрішня гармонія створюються правильним способом життя — і тільки Щастя — це не якась містична посмішка долі, яка супроводжує обранців, а решті залишається хіба що люто заздрити, а результат постійних зусиль, спрямованих у правильному напрямку.
У такий спосіб, щастя й внутрішню гармонію забезпечує справжня ціль у житті Зрозуміло, зовсім безцільне життя не зможе дати людині щастя й поготіз Отже, треба визначити для себе мету свого існування й присвятити шіасне життя дійсно гідним цілям, за які не було б потім «мучительно больно» Також людині потрібне середовище, де б вона відчувала власну значущість і потрібність для інших, де б вона могла регулярно «поповнювати» свої душевні ємності, коротко кажучи, де б вона могла відчувати й знати, шо й люблять. І ця потреба в любові не обмежується тільки рівнем «чоловік-жінка», батьківська й синівська, материнська й братська, побожна й патріотична — потреба в усіх цих різновидах любові має вдовольнятися, аби людина мала гармонію й щастя. Зрозуміло, що поповнити «запаси» своєї душі людина може тільки в довірливому спілкуванні. Оце й є. на мою думку. три основних «кити» щастя.