Репертуар українського театру XIX — початку XX століть збагатився 18-ма його оригінальними п'єсами, що охоплювали злободенні теми і проблеми соціального життя. Драматург стояв на позиціях реалізму й народності в театральному мистецтві, добре розуміючи, яке величезне значення має театр у житті нації, її вихованні, просвіті, формуванні національної самосвідомості. П'єси Карпенка-Карого збагатили українську драматургію новими образами, розширили її тематичні межі, запліднили новими ідеями. У п'єсі «Суєта» драматург устами свого героя Івана Барильченка проголосив: «У театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожать кам'яні серця і... проводять в душу слухача жадання правди, жадання загального добра. Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків».
Такою комедією, присвяченою актуальним проблемам моралі й суспільного життя, стала «зла сатира на чоловічу любов до стяжання» під назвою «Хазяїн», що з'явилася з-під пера майстра на грані двох віків — у 1900 році. Головний її персонаж — мільйонер-аграрій Терентій Пузир, який засліплений жадобою збагачення до такої міри, що забув про все інше: і про дочку, і про дружину, і навіть про власне здоров'я. Усіх і все він розглядає тільки як джерело своїх прибутків. Довгий час радянська критика трактувала цей образ-явище як таке, що зумовлене соціальними факторами: розвитком капіталістичних відносин, процесом так званого класового розшарування на селі тощо. Так, дійсно, ці чинники теж мали місце, але, я вважаю, потворне в людському характері — це наслідок бездуховності, аморальності. Тереній Пузир не завжди був таким, яким ми бачимо його в комедії. Молодість його пройшла в тяжкій роботі. Та, нагромадивши мільйони, Хазяїн захворів жадобою «стяжання без жодної іншої мети».
Цей вірус надзвичайно небезпечний, він вражає й тих, хто знаходиться поряд. Пузирева «школа хазяйнування», де гроші й земля нагромаджуються шляхом скнарості, гендлярства, експлуатації чужої праці, протизаконними діями, — це місце ¦ «проходження практики» такими спритними й хитрими помічниками Терентія Гавриловича, як Феноген, Ліхтаренкб, Зеленський. І якщо Хазяїн хоч в молодості трудився, то ці ділки, дивлячись на своє «божество», намагаються обдурити, вкрасти, звести наклеп на чесну людину, аби тільки швидше й собі стати такими ж багатими землевласниками. Перебування на службі у Пузиря вони розлядають як тимчасове, вимушене, але цінують його, бо тут є чому повчитися. Шкода тільки, що ці помічники й управителі не вчаться тому, що дійсно є цінним у характері Пузиря: економності, господарності, винахідливості, передбачливості, пильності, бережливості. Феногени й ліхтаренки переймають найгірше: поклоніння хабарництву, лицемірству, корисливості, грубості й одвертому цинізму.
Слід визнати, що такими їх виховав і викохав сам Пузир, не підозрюючи, що такі спритні й непорядні люди, міцно ставши на ноги, швидко зметуть з дороги своїх мужикуватих учителів, замість того, щоб дякувати їм за добру науку. «Хазяйське колесо», яке крутиться за допомогою управителів, — ціла система нечесності, паразитизму, підлості. Здавалось би, біля землі повинні працювати морально здорові люди, але ці типи, виведені драматургом у комедії й висміяні на весь світ, — істоти, позбавлені честі й совісті. На жаль, такі трапляються скрізь, і ні земля, ні суспільні відносини в цьому не винуваті. Сама людина робить свій вибір. Комедія «Хазяїн» висміює й таврує збагачення за будь-яку ціну. Людина повинна їсти хліб, зароблений чесною працею; мусить бути порядною, справедливою, милосердною, інакше світ захлинеться в заздрощах і злобі. Проблеми, поставлені І. Карпенко-Карим у комедії «Хазяїн», актуальні сьогодні, як ніколи.
