Скільки людей розумних, хороших загублено! Так уже воно повелося у нас: за життя — хула, після смерті — хвала і навіть поховання останків на Байковому кладовищі… Високий на зріст, худорлявий, струнка тверда постава, рішучі колючі очі з-під густих нахмурених брів, різкий цілеспрямований профіль, гострий, допитливий розум, безмежна закоханість у рідне слово, бентежна тривога за його майбутню долю — таким запам’ятався Василь Стус і друзям, і ворогам. Зараз, коли постать Стуса як борця і як поета знана в цілому світі, знайшлося багато відомих і маловідомих людей, які називають себе його вірними друзями. Але чому їх було так мало поряд, коли поета мучили, судили, відправляли в табори, коли він не мав змоги писати, друкувати свої твори, коли остерігався сказати зайве слово, яке могло зашкодити не йому, а комусь іншому?.. З ним часто говорили «по щирості», радили «трохи поберегти себе». До «теорії самозбереження» тоді вдавалися чимало людей з творчої інтелігенції, зокрема й молодь, коли треба було примирити власну совість із необхідністю якось вижити. Поет С. Крижанівський «заспокоював»: Найсвятіші в небо поривання Падають до грішної землі. Багатьом думалось: я трішки потерплю, помовчу до пори, а вже потім, як стану на ноги, ось тоді себе й покажу! Але цей підступний прийом самообману привів зрештою до всезагального манкуртизму і капітуляції перед могутністю «старшого брата». Для Василя Стуса вищою моральною нормою було не самозбереження, а за його висловом, «прямостояння». Він до кінця був чесним із собою і зовсім не здатним до будь-яких компромісів. Саме це й визначило поетову долю. Він просто не міг вижити в підлому світі брехні, безчестя й лицемірства. Василь Стус не прийняв і не зрозумів суспільства, а суспільство — його. Почалися роки поневірянь, переслідувань і принижень, пошуків роботи, аби мати шматок хліба для себе і сім’ї. Про публікації не могло бути й мови. Він наймався на будь-яку роботу (кочегаром, сторожем), але його звільняли під тим приводом, що не мають права тримати на «чорній» роботі дипломованого філолога. Трохи згодом по країні бродили вже сотні інтелігентів, позбавлених засобів до існування і будь-яких людських прав. Влада замінила фізичне знищення інакомислячих моральним і громадянським знищенням. Василь був одним із перших, кому довелося пити з цієї гіркої чаші. Шлях на Голгофу пішов круто вгору: арешти, тюрми, табори… Ус я система тодішнього суспільства намагалася зламати поета. Багато хто так і не зміг збагнути внутрішню міць цієї людини, його здатність протистояти силам зла, не поступитись істиною ні на гран. Але розгадати феномен Стуса необхідно, щоб знайти відповідь на головне питання нашого національного буття. Мусимо зрозуміти Василя Стуса, щоб наблизитись до нього, адже попереду — безліч випробувань, які треба пройти на шляху до свободи.
|
