І ВАРІАНТ
Скільки мов може знати людина? Скільки мов повинна знати людина? Це залежить від того, в якій країні, в якому оточенні вона живе. Але ніколи ще не траплялося такого, щоб знання мови заважало людині. Чи не так?
У нашому суспільстві, на жаль, проблема мови стоїть дуже гостро, незважаючи на те, що йдеться про нашу національну українську мову. І дехто з батьків, особливо в східних регіонах України, вважає, що дитині достатньо вміти спілкуватися російською, а без української можна обійтися. Чи праві вони? Звичайно ж, ні! Займаючи таку позицію, вони свідомо обкрадають свою дитину, позбавляючи її того багатства, яке може дати їй знання ще однієї мови.
Людина може знати дві, три, навіть десять мов, вільно спілкуватися ними. 1 це допомагає їй у спілкуванні з іншими людьми. Адже кожному на цій землі буде приємно почути звертання рідною мовою, тому що це виявлення поваги до людини, її національної культури, її гідності. І жителі кожної країни знають і поважають свою мову, плекають її. Тому, приїжджаючи в іншу країну, ми намагаємося вивчити хоча б два слова тією мовою, якою там говорять.
Мова — це не просто набір слів, це своєрідний спосіб вираження свого національного світосприймання, своєї ментальності. Тому у кожного народу внутрішня структура мови своя, як і своєрідний спосіб сприймання світу. Тому, вивчаючи мову, ми не просто запам'ятовуємо слова, а проникаємо у спосіб мислення народу, що говорить нею. Згадаємо, як говорив про свою рідну мову герой твору М. Куліша «Мина Мазайло» Мокій: «А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати™ Наприклад, треба українській неписьменності берега датиі Ах, Улю. Як ще ми поганознаємо українську мову. Кажемо, наприклад, потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти...» Не можемо не погодитися з цим літературним персонажем, а ті приклади, які він наводить, можемо доповнити своїми.
Буває дуже цікаво порівнювати слова однієї мови з відповідними словами іншої, тому що це відкриває особливості народного мислення. Наприклад, в російській мові є слово «смисл», яке перекладається аж кількома українськими: значення, сенс, глузд, зміст. А як би ви переклали російське «положение»? Знову ж таки кількома українськими: положення, становище, стан. І кожне слово буде вживатися зі своїм відтінком, у своєму словесному оточенні.
Інколи через незнання мови може виникнути непорозуміння. Наприклад, якщо дівчину назвуть вродливою, росіянка може й образитися, тому що в російській мові «уродливий» — значить, некрасивий. Українське слово «вовна» нагадує російське «волна», та має зовсім інше значення; те ж саме зі словом «чоловік», що в українській мові називає тільки особу чоловічої статі, а в російській — взагалі людину. Як же цікаво, виявляється, людині, яка знає вже хоча б дві мови!
Спробуємо тепер порівняти фразеологічні одиниці російської та української мови. Здається, вони дуже схожі, але різне ставлення до тих самих життєвих явищ виражається і тут. Наприклад, замість «глухая ночь» українці говорять «глупа ніч», і росіяни не могли б їх зрозуміти правильно, думаючи, що ніч недостатньо розумна. А замість російського фразеологізму «окольньїм путем» українець просто скаже — «манівцями». А чи знаєте ви, що англійці говорять на сильний дощ «rain as cats and dogs», що у дослівному перекладі означає приблизно «дощ, як кішки й собаки»? Нам видається дивним таке порівняння, адже ми про такий дощ говоримо, що він як з відра. А от англійці, виявляється, сприймають це зовсім інакше. Як цікаво нам дізнатися про те, що, можливо, французька назва Булонь походить від нашого давнього слова «оболонь» і потрапило у французьку мову тоді, коли ці землі захищали від ворогів руські воїни. Але бувають і своєрідні мовні казуси, про.які ми дізнаємося, вивчаючи різні мови. От скажіть, чи не відвідували ви заклади харчування із назвою «бістро»? Я навіть снідав колись в «Українському бістро», де подають галушки разом з кока-колою. А що це за слово таке — «бістро»? Це колись запозичене французами російське слово «быстро», в якому вони поставили притаманний їхній мові наголос на останньому складі. І тепер ми користуємося цим словом, вимовляючи його у спотвореному вигляді. Отже, з мовою необхідно поводитися обережніше, щоб не виглядати смішно й безглуздо.
У школі ми, як правило, вчимо три мови: російську, українську і якусь іноземну. І не завжди розуміємо велике значення цього навчання для розвитку нашого мислення, мовного чуття, нарешті, піднесення нашої людької гідності. Адже тільки людині притаманне свідоме володіння мовою, вміння висловлювати свої думки і почуття за допомогою слів, вміння за допомогою мови створювати шедеври літератури, пісні, що зігрівають серце. І тому недаремно говорять: «Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина!».
Не обмежуйте себе, не лінуйтеся вчити мови, щоб не закривати для себе нові сторони життя, не збіднювати себе, знаходити нових друзів і вільно спілкуватися.
ІІ ВАРІАНТ
Відомий гуманітарій Іван Огієнко переконливо довів: у мові конденсується духовна енергія народу. Та чи тільки енергія? Мова несе в собі генетичну пам'ять народу, його історію, культуру, звичаї. Мова відбиває національний характер, менталітет. Тому, мабуть, і побутує так широко вислів, що людина стільки разів людина, скільки мов вона знає.
Знання мови, досконале володіння нею передбачає не тільки певний запас слів цієї мови, знання граматики, вміння читати, розмовляти і розуміти. Знання тієї або іншої мови — це вміння розуміти те, що в ній закладено, це спроможність відчути, що цю мову відрізняє від іншої, що робить її неповторною, але не в сенсі її граматики чи то морфологічних особливостей.
Мовлення — це відображення свідомості людини, в ньому виявляється спосіб мислення, а, отже, індивідуальність людини. Мовлення носіїв однієї мови схоже, воно будується на одних принципах, адже носії цієї мови належать до одної нації, а, отже, представляють одну національну свідомість, характер, менталітет. Таким чином, мова певного народу — це відображення характеру і менталітету цього народу, виявлення свідомості, притаманної носіям цієї мови. Звісно, людина, носій менталітету своєї нації, не може стати носієм менталітету того народу, мову якого вона прагне вивчити, бо це закладено в генетичній пам'яті народу. Але, вивчаючи мову, людина може максимально наблизитись до суто національного, зрозуміти його.
Вивчаючи мову, людина паралельно має ретельно ознайомитися з історією країни, мова якої її цікавить, з її традиціями, звичаями, обрядами, з її повір'ями, святами, з усім тим, що може виявити національний характер. Адже в мові часто трапляються такі випадки, коли, не знаючи історії чи культури, ти не зрозумієш суті висловленого, бо мова — це дзеркало дійсності, це губка, яка вбирає в себе все, що відбувається навколо, це те, що найшвидше реагує на зміни в житті і фіксує їх навіть тоді, коли осторонь залишається історія. Так, наприклад, не знаючи міфології, традицій, не осягнувши особливостей мислення і національного характеру, людина не зможе зрозуміти фразеології мови, або зрозуміє певне стійке словосполучення буквально.
Пізнаючи життя, побут, культуру, людина проймається ними. Вона зможе знайти в культурі певного народу щось близьке для себе, зможе реалізовувати себе певним чином. Якщо людина осягне спосіб життя і мислення людей, мову яких вона вивчає, то, спілкуючись з ними, буде своєю для цих людей, при цьому не буде втрачати свого життєвого досвіду. Знаючи кілька мов, вона зможе перевтілюватися в носіїв цих мов, однаково комфортно себе відчувати. Вона не буде відчувати себе не в своїй тарілці, знаходячись у чужій країні, бо зможе стати її частинкою. Людина, що зуміє на такому рівні засвоїти певну мову, спілкуючись нею, щоразу буде ставати іншою, буде підніматися вад загалом. |
