І ВАРІАНТ
Є таке почуття, яке люди поважають в інших, проте не дуже люблять відчувати на собі. Це муки совісті, ті самі муки, які жорстоко розривають серце й душу, коли щось не так, коли відчуваєш: ти справді завинив перед кимось. Якби не було тих мук, все у сві¬ті стало б інакше. Тільки уявіть: всі люди роблять, що хочуть, ображають одне одного, заробляють гроші всіма відомими шляхами, і ні в кого не болить душа, не стискається серце... Людське життя на нашій планеті було б нестерпним, настав би повний хаос у стосунках, запанувала б недовіра, всіх би поглинули розчарування і депресія.
Наша біда у тому, що ми не тільки не прислухаємося до голосу совісті, а й не вміємо до нього прислухатись. Згадуємо про неї тільки тоді, коли вона вже терзає нашу душу. А як би просто було, якщо б ми не робили щось, і потім мучилися, а одразу, перед тим, як це зробити, питали поради у совісті! Так, не образивши близьких і друзів, не допустивши у серце почуття помсти, не зробивши лихого вчинку, ми б вберегли себе від душевних тортур.
Всім відоме питання: «€ в тебе совість, чи ні?» Однозначно, є. Проблема в іншому: «Слухаю я її чи ігнорую?» Це кожен повинен вирішити для себе сам. Якщо хтось підходить і просить у нас необхідну для нього річ, то вирішуватимемо, дати цю річ чи не давати. Учитель питає, чому запізнилися, — знову думатимемо: обманути чи сказати правду. Хтось образить — і знову сумніви: відповідати тим самим чи уникнути сварки. Щодня, щогодини наша совість диктує, радить, наказує... Вона — мов суворий начальник, який контролює кожен наш вчинок, нею, як лакмусовим папірцем, ми перевіряємо, чи правильно ми вчинили. І це прекрасно, бо людина сильна може керувати масами, людина ж могутня може контролювати себе.
Та іноді ми не знаємо, як вчинити, навіть порадившись із совістю. Тоді доречним буде згадати випадок, який стався з давньогрецьким філософом Сократом.
Одного разу до Сократа прибіг знайомий і прямо з порога почав:
— Твій друг насправді погано ставиться до тебе! Знаєш, він сказав, Що ти...
— Зачекай, — відповів Сократ. — Спочатку пропусти те, що хочеш сказати, через три сита. Перше: чи звістка, що ти приніс, є правдивою?
— Я чув це від інших...
— Що не означає правдивості, — кивнув головою філософ. — Друге: чи твоя звістка несе в собі доброту чи щось прекрасне?
— Ні, — довго подумавши, відповів знайомий.
— Нічого прекрасного? Ну добре. Третє сито: чи так уже необхідно, щоб ти сказав мені це?
— Необхідності немає, — знічено сказав знайомий.
— Отже, — зробив підсумок філософ, — ні правди, ні доброти, ні необхідності у твоїй звістці немає. То нащо ж тоді й говорити?
Порада Сократа є дуже мудрою. Справді, совість ґрунтується на основі правди, доброти і необхідності. І якщо інтуїтивне звернення до совісті не підказало, як робити правильно, то можна проаналізувати свій вчинок за допомогою цих складових — помилки не станеться.
ІІ ВАРІАНТ
Навіщо людині дається совість? Допомагає вона чи заважає жити в цьому складному, суперечливому світі?
Здавалося б, совість — не хвороба, не пухлина, вона не має ніякої матеріалізованої форми, лише почуття, щось абстрактне, про що можна забути. Аж ні, мабуть, це почуття належить до тих, які, з'явившись одного разу, вже не залишають людину, не дають їй спати, їсти, займатись якимись своїми справами. Якщо людину мучить совість, вона забуває спокій, не знаходить собі місця, втрачає апетит та інтерес до всього оточуючого. Так, совість — це.страшна сила, але якщо вона так заважає жити, так мучить людину, то це щось погане, чого треба позбавлятися, від чого треба лікувати? Та ні, не все так просто: людина з чистою совістю, яка не вчинила нічого поганого, нікому не нашкодила ані словом, ані дією, почуває себе спокійно і щасливо. її совість — це її охоронець від усього брудного, поганого, того, що не може прикрасити людину.
Ані лікарі, ані вчені не знайшли і, я думаю, що так і не знайдуть способу позбавлення людини від мук совісті, хіба що примусити людину забути минуле, а разом з ним і причину цієї дивної «хвороби». Та я гадаю, є один простий та одночасно дуже складний спосіб лікування — необхідно спробувати виправити свої помисли, щиро розкаятися у своїх провинах та спокутувати вину. Проте не всім це вдається: одним не дозволяє так звана гордість, хоча, на мою думку, це вже не гордість, а пиха, інші не можуть отримати пробачення, а хтось наробив такого, що вороття назад вже нема. Тоді ця людина залишиться назавжди зі своєю совістю, зі своїми муками.
Людству муки совісті відомі з найдавніших часів — у міфології багатьох народів є історії про дивовижних створінь, які уособлювали в собі людську совість. Вони не давали спокою тим, хто порушив людські закони, мораль, переслідували винуватців, не дозволяли жити спокійно і навіть доводили до смерті. Отже, від найдавніших часів людина була наділена совістю. І, як мені здається, це одна з головних рис, що відрізняє її від тварини; людина може аналізувати свої вчинки і розуміє, які будуть інші наслідки, принесуть вони шкоду чи добро. Людська совість надзвичайно чутлива, з нею не можна домовитися, вона не визнає компромісів — твій вчинок або добрий, або поганий.
Але якби всі люди прислухалися до своєї совісті, якби не йшли за своїми бажаннями та примхами. На жаль, все більше стає тих, хто заради збагачення, слави чи влади йде на угоду з власною совістю і, вигадуючи собі будь-яке виправдання, чинить страшні речі. Такі люди живуть за принципом «мета виправдовує засоби», проте це девіз людиноненависників, егоїстів, які керуються лише своїми бажаннями. Засоби часто бувають настільки жахливими, брутальними, що їх не може виправдати ніяка, навіть найпрекрасніша мета. Мені хочеться вірити, що облуда колись спаде з очей таких людей і вони зможуть тверезо оцінити всі наслідки своєї безчесної діяльності, що їхня совість жива, просто придушена і позбавлена дару говорили, але колись вона звільниться з кайданів — і тоді ці люди не знатимуть спокою.
Я думаю, що не даремно кожна релігія світу має свої заповіді, які не можна порушувати. Це ті норми, дотримуючись яких, людина залишиться людиною, а її совість при цьому буде чистою. І ми не повинні порушувати ці правила не тільки через страх бути покараними іншими людьми, а передусім щоб не турбувати своє сумління.
Так, совість — найкращий порадник, а тому, збираючись щось зробити, необхідно чесно спитати себе: «А чи залишиться моя совість чистою? Чи буду я спокійно спати після цього?» Бо душевний спокій, мир із самим собою — це найголовніше. |
