Дитинство у кожної людини - неповторна й найкраща пора. Але інколи трапляються такі обставини, що доводиться швидко дорослішати, переносити нарівні з дорослими злигодні та голод. Так було і з героєм переказу «Млинці з акації». Ставши дорослим, він іде весняним квітучим містом і відчуває зовсім не те, що всі люди навкруги. Запах акації та бузку нагадує йому, як у сорок сьомому році довелося від голоду їсти млинці з акації. Власне, це й не млинці, а якась «приторно-солодко-солона біла маса», що викликала лише нудоту. Такої їжі ніхто з рідних, незважаючи на страшний голод, їсти не зміг, окрім брата Володьки. Картина того, як братик ковтав зі сльозами на очах те вариво, а змарніла мати плакала за його спиною, назавжди залишилася в пам’яті героя. І для нього запах квіток акації - страшний і незабутній спогад про дитячі роки, про брата і матір.

Головна героїня одноіменного твору Б. Грінченка зображена як народна месниця. В оповідані опоетизовано подвиг дівчинки, котра ціною власного життя рятує село від наскоку татар. Мене вражають безстрашність цієї героїні, її сміливість, те, що вона турбується не за власне життя, а за життя односельців. Олеся співчутлива до страждань, до чужого горя, вона мужня і безстрашна. Відіславши брата, вона потурбувалася і про його життя. І хоча оповідання сповнене трагізму, бо дівчинка Олеся гине від рук татар, від нього віє гарячим патріотизмом, тому що Олеся здійснила подвиг, рівний подвигу Івана Сусаніна. Дівчинка наділена великою силою волі, незламним духом. Бо тільки така людина, знаючи про смертельну небезпеку, могла знайти в собі силу і мужність вийти назустріч ворогам і, зрештою, знищити їх.

Я думаю, Олеся змогла здійснити цей подвиг, бо була вихована за високими принципами народної етики й моралі: не осоромити своїх батьків, не впасти в очах старших, прийти на допомогу іншим.