І ВАРІАНТ
Ой на Купала-Купалочка
Не виспалася Наталочка.
Погнала бички, дрімаючи,
На кілки ніжки збиваючи.
Народна пісня В Україні життя хлібороба мало неписаний розпорядок. Календарні обряди відповідали його корінним прагненням: забезпечити щастя родини, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вилинути на нього. Довгі століття через свята й обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Одним з таких свят було свято Івана Купала. Під час його святкування селяни проявляли свої почуття, таланти, здібності»
Назва свята походить від народного наймення Іоанна Хрестителя. Його вшануванням православна церква намагалася викоренити: язичницькі звичаї, подолати дохристиянські традиції. Первісно Купалою, очевидно, називали ляльку, яму купали-топили у воді, заривали в землю, спалювали. Відзначалося свято у період підготовки до збору врожаю.
Як же хлібороби відзначали Івана Купала? Його святкувала переважно молодь. Напередодні парубки розкладали; великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер тощо. Завалити купальські вогні доручали старим людям, які лавинні були до вечірньої зорі добути примітивним способом навий вогонь. Відомим є обряд стрибання через вогонь: народ вірив, що стрибнувши через полум'я, можна дізнатися, яким буде шлюб, позбутися хвороб, злих чарів, безплідності. Як бачимо, купальське багаття,, на думку селян, мало магічну силу.
Центральне місце у святі займало ритуальне деревце — марена. Дівчата прикрашали його різнокольоровими стрічками та саморобними: квітами. Навколо деревця розгорталася своєрідна гра: хлопці намагалися відібрати марену і поламати її, що й відбувалося під співи і жарти. Інколи, маючи на меті завадите парубкам красти деревце, дівчата робили його з кропиви або будяків. Вважалося, що марена — чарівне дерево. Його гілочки несли у хату, на городи, роздавали дівчатам.
Багато повір'їв було пов'язано зі цвітом папороті. Відомо, що ця рослина ніколи не цвіте, але народ вірив, що в ніч на Івана Купала на ній з'являється вогненна квітка, яка охороняється нечистою силою. Хто зірве цю квітку, той отримує чарівну силу, яка допомагає знаходити скарби, дізнаватися про майбутнє, зцілювати хворих, розуміти мову звірів і птахів. Цікаво, що папороть вважалася улюбленим зіллям чортів та відьом. Тому в деяких селах існував своєрідний звичай бити папороть: її били палицею навхрест, потім, щоб вона більше не проросла, святили це місце. Небагато знаходилося сміливців» які б наважилися піти за «відьомською рослиною». Такі повір`я побутували тому, що купальську ніч вважали чарівною, звідси — дівочі ворожіння на вінках і свічках, магічні обряди для оборони від відьом.
Сьогодні ми не святкуємо Івана Купала внаслідок панування протягом багатьох років тоталітарної ідеології. Однак в наш час офіційними святами проголошені Різдво, Великдень, Трійця тощо, ми все більше дізнаємося про старовинні обряди, і це знання необхідне українському народові для глибшого усвідомлення національної самоідентичності, визнання важливості старих звичаїв для розвитку культури, мови.
ІІ ВАРІАНТ
Багато чудових свят має український народ, всі вони супроводжуються красивими, сповненими таємничою силою та глибоким змістом обрядами. Але, мабуть, одним з найдивовижніших та наймістичніших є свято Івана Купала. Святкують його сьомого липня, але найголовніші події розгортаються вночі, перед цим днем. За християнським календарем свято має назву Іона Хрестителя, але для слов'янських народів воно має більш глибоке коріння.
Як відомо, наші пращури були язичниками, поклонялися багатьом богам, а серед них був і Купало — бог шлюбу та земних плодів. Його вшановували всередині літа, коли плодюча енергія Сонця та Землі досягала апогею. Саме в купальську ніч земля віддавала накопичену за весну та літо силу всьому живому, у тому числі й цілющим травам. Тому зілля, зібране в цей час, до того, як зійде роса, вважалося особливо корисним, наділеним силою зціляти всі хвороби. Всі ворожки та знахарки намагалися знайти і якомога більше корисних рослин саме в цю ніч, а веред тим, як вирушити в дорогу, приносили жертву богам — залишали хліб та гроші на землі, як знак вдячності за щедрість природи.
Але купальська ніч — це ще й час ігрищ біля вогню та води, у яких брали участь усі — від дітей і до старих людей. Це час веселощів, розваг, чаклувань та ворожінь. Християнська церква негативно ставилася до подібних акцій, засуджувала їх учасників та забороняла влаштовувати святкування в цю ніч. Несхвальну оцінку «бісівських ігрищ» зустрічаємо в багатьох писемних пам'ятках давнини, у тому числі і в «Повісті минулих літ», і в промовах Івана Вишенського. Проте не так вже легко стерти з народної пам'яті минуле, не допомогло навіть накладання християнського календаря на язичницький: люди поєднали два свята, Івана Хрестителя та Купала (тому й виникла ця назва — Івана Купала) і продовжували святкувати. А тих, хто не з'являвся на ігрищах, громада засуджувала, адже вони не пройшли очищення священною водою та вогнем, не позбавилися тягаря минулих гріхів.
Мабуть, найбільше чекали цієї ночі молоді дівчата та хлопці, бо в цей час можна було і позалицятися досхочу, і навіть умикнути наречену. Дівчата знали, що це останні дні дівування, бо скоро прийде осінь — час весіль, і багато хто з них розплете свої коси, щоб вже більше не заплітати їх. А ще в цю ніч ворожили про майбутнє: плели вінки й пускали на воду — куди вінок попливе, туди дівчині й заміж іти, залишиться на місці — сидіти в дівках ще рік, а якщо ж потоне — чекати біди, бо віщує це смерть чи важку хворобу. Проте кожна дівчина сподівалась на поблажливість долі, тому, сплітаючи вінок, співала про щастя:
Ой полинь, віночку,
Прудко за водою,
На щастя, на долю,
Милому зо мною.
Купальські вогонь та вода мали силу очищати та зціляти хвороби, тому всі учасниці ігрищ намагалися обов'язково викупатися в річці та перестрибнути через багаття. Стрибали через вогнище парами — хлопець з дівчиною, чоловік з жінкою. Таким чином перевіряли свою долю: якщо руки не розірвуться, подружнє життя буде щасливим.
Та Купальська ніч — це ще й час цвітіння квітки папороті. Наш народ вірив, що той, хто знайде цю чарівну квітку, зірве її та сховає за пазуху, отримає надзвичайні здібності розуміти все живе, читати людські думки, стане по-справжньому мудрою людиною. Але, на жаль, як доводять вчені, папороть ніколи не цвіте.
Пізніше, з накладанням християнських уявлень, почали говорити, що ніч перед Купала — це час, коли звільняються всі темні сили, вони чатують та спокушають людей, намагаються вкрасти їхні душі.
Свято Купала живе й до сьогодні, його святкують і в країнах Балтії, і в Білорусі, хотілося б, що б ця красива традиція відродилася і в нашій країні. |
