Якби одне з багатьох українських видавництв вирішило видані поетичну збірку Ліни Костенко, яка була б повністю присвячена темі творчості, то вийшла б дуже велика за обсягом книжка. І не дивно, що видатна поетеса приділяє величезну увагу згаданій темі, адже творчість для неї — це сенс життя, і вона прагне висловити своє розуміння цього поняття. Тут були б і вірші, присвячені місцю письменника в суспільстві, і поезії, присвячені колегам «по перу», і твори, які б показували душевну роздвоєність митця під час панування тоталітарного режиму. На прикладі кількох поезій ми можемо побачити, як відбувалось зростання Костенко-поетеси. Показовим у цьому плані є вірш «Доля», де авторка розповіла про народження в собі поета. На містичному базарі продаються різні долі, які умовляють купити їх. І тільки одна Доля не пропонує себе, бо стверджує, що за неї треба платити життям. Читач здогадується: Ліна Костенко говорить про нелегку долю митця, для якого
Поезія — рідна сестра моя. Правда людська — наша мати.
Ці рядки підкреслюють, що Поезія і Правда тісно пов'язані між собою, а отже, справжній митець підкоряє свої творчі пориви служінню Істині. Особливо промовисто це звучало у той час, коли був написаний вірш, час ідеологічної однолінійності, утисків і цензури. Поняття істини, як розуміла його Ліна Костенко, не збігалося з офіційним розумінням «правди» соцреалістичного мистецтва. Однак час, як лакмусовий папірець, виявив, чиє розуміння Правди було істинним. Оптимістичним акордом звучать останні рядки поезії:
Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться — у мене жодних претензій нема до Долі — моєї обраниці.
Щоб зрозуміти психологію творчості Ліни Костенко, необхідно ознайомитись із віршем «І тільки злість буває геніальна», в якому поетеса аналізує причини власного творчого неспокою. З одного боку вона — жінка, «смаглява золота віолончель», яка повинна бути лагідною, спокійною, якій просто хочеться щастя; з іншого — неспокійна, мужня і тверда. І саме ця друга половина бунтує в ній, вимагає виплеснути гнів та обурення на папір. Такі емоції викликані злістю на несправедливість, зрадливість, брехню, які поетеса бачить навколо себе і які не дають їй відкласти перо, притлумити творчу наснагу. Знову, як і у вірші «Доля», бачимо жертовну натуру Ліни Костенко, її готовність творити заради Правди, заради України та її народу. Читаючи поезії видатної поетеси, розуміємо: у своїх віршах вона кидає виклик тоталітарній системі, водночас талановито показуючи читачеві безправне становище вільного духом митця в умовах комуністичного режиму. «Я недоцільна — наче камертон у кулаці кошлатого бандита», — говорить Ліна Костенко у творі «Ми мовчимо — поезія і я». «Кошлатий бандит» — це, безперечно, Система, а під «недоцільністю» авторка має на увазі неможливість власного самовираження в умовах тоталітарного тиску. Становищу митця, який відмовляється творити на догоду владі, присвячені й вірші «Червоні краплі глоду», «Поезія згубила камертон», стаття «Геній в умовах заблокованої культури» та інші твори. Вже зазначалося, що темі творчості Ліна Костенко присвячує багато поезій. І ми робимо висновок: поетеса небайдужа до питання про призначення митця на землі. Вона твердо переконана в тому, що поет — виразник народних дум і переживань, який не належить собі, бо Є боротьба за долю України. Все інше — то велике мискоборство. |
