У нашому селі звикли ретельно готуватися до
Різдвяних свят і до Свят-вечіра. Прибирають у хаті, заготовляють корм
худобі на три дні, стараються повернути всі борги і забути всі кривди.
На Святвечір не прийнято лаятися, сперечатися, карати дітей і живність,
бо цього вечора худоба може заговорити людською мовою і поскаржитися
Христові на поганого господаря. У батьківській хаті збирається вся
родина: з’їжджаються вже дорослі діти зі своїми сім’ями, як би далеко
вони не мешкали. Батько вносить до хати дідуха, стелить на столі сіно.
Матір накриває сіно святковою скатертиною і ставить пісні страви -
обов’язково дванадцять. У центрі столу - традиційна кутя. Вечеряти
сідаємо, коли на небі заяскріє перша зірка. Батько запалює свічку і
вітає всіх зі святами. Сім’я молиться, а тоді починає вечеряти -
звичайно, з куті.
Вечеря проходить урочисто, святково. Якщо в цю пору
до хати завітає подорожній - його неодмінно запросять до столу. Після
вечері на столі обов’язково залишають кутю і ложки для частування душ
померлих родичів, які мають завітати у хату. Різдвяні свята роблять
кожного добрішим, милосерднішим, щедрішим і вселяють віру в те, що
життєві негаразди відійдуть у минуле.
На все життя запам’яталося мені свято Івана
Купала. Вже по обіді ми вирушили з села. Хлопці йшли до лісу на
Маринку ламати гілля, а дівчата на луку - збирати квіти, плести
віночки. Там, на зеленій та рівній галявині, встромили вони свою красуню
і заходилися квітчати. Віхтем соломи хлопці запалили багаття. Іскри
сипляться довкола, відриваються від купи і злітають високо в небо. Тим
часом темніє. Багаття обступають дівчата. Виблискують проти вогню їх
здивовані очі, зеленіють вінки на голові, цвітуть квітки.
Та купався Йван, Та у воду впав…
Купала на Йвана -
задзвеніли дівочі голоси.
Тут до багаття підбігають хлопці, наче темні марева,
перелітають через вогнище на той бік. І вже потяглася ціла черга. Мені
таки вдалося тричі перестрибнути через багаття, бо, за повір’ям, таких
щасливців обов’язково чекатиме удача. А збоку, широко розкинувши густі
віти, стоїть заквітчана Маринка, здалеку схожа на нерозчесану дівку з
розпущеними косами. Навпроти неї - Купало розставив широко руки, мов
наміряється через вогонь обняти свою наречену. Дуже швидко вогонь
добирався і до пари. Коли все згоряло, то попіл ми заливали водою,
розмітали на всі боки, щоб нечиста сила не могла скористатися жаром з
купальського вогнища. Потім дівчата, запаливши свічки, пускали на воду
два віночки - один для себе, а інший судженому. Якщо вінки пливуть в
парі, то вважалося, що цього року дівчина і хлопець одружаться. Часом
хлопці навмисне кидали камінці у воду, щоб підігнати вінки один до
одного. Ми старалися їх прогнати
геть.
Зовсім недалечко від головного вогнища діти і собі
запалювали багаття, але менше за розмірами. У таку ніч навіть старші
люди старалися не спати. Вони й собі приходили і сідали коло дітей.
Звичайно, при цьому бували частування. Йшли ми додому всі збуджені та
веселі, наповнені якоюсь ніби магічною силою, що здатна, як нам
здавалося, охороняти від усякого зла.
