Образ жінки-матері, жінки-страдниці – найулюбленіший образ поета, який наскрізно проходить через усю його творчість, а така увага до цього образу навіяна самим життям, адже за кріпосницьких порядків всі лиха лягали на плечі жінки, її становище було фактично рабським. Доля жінки-кріпачки для поета – це передусім доля його матері, котру «у могилу нужда та праця положила», доля його сестер, його першого юнацького кохання – Оксани, яка стала героїнею поеми «Катерина». Молодий Шевченко, сповнений гніву та болю, присвятив свою творчість осуду кривдників, проте водночас він поетизує ніжні почуття дівочої та материнської любові, звеличує образ доброї жінки-матері, здатної на самопожертву; це була справжня боротьба Кобзаря з деспотичними силами.

Першим таким твором Шевченка стала поема «Катерина», що описує страждання скривдженої селянки-покритки. Сама добра, чуйна, щира, Катерина вірить у доброту й щирість інших, до останнього надіється на повернення милого. Відкинута всіма в селі, вона все ж не втрачає надії знайти коханого Івана, йде його шукати, а коли надія розбивається об холодну неприязнь того, кому довіряла найбільше в житті, заподіює собі смерть. У поемі «Слепая» вперше постає образ жінки-месниці, якою стає не сама сліпа жінка, яку скривдив поміщик, а її донька Оксана. І мати, і дочка – жертви сваволі панів, але якщо мати покірно зносить усі образи, то донька виявляє справжню мужність: розправляється з паном і підпалює його маєток.

Інший тип жінки-страдниці змальовано в поемах «Сова» та «Відьма». У Шевченка образ сови стає символом народного бідування, горя, одну з таких картин і зображено в поемі «Сова», центральний образ котрої – знедолена вдова, єдиного сина якої віддали в рекрути. Злидні, безправ’я, безнадійність побачити сина стали причиною божевілля вдови. Твір «Наймичка» захоплює високопоетичним зображенням зворушливої материнської любові, тихою відданістю матері синові, у поемі оспівується краса материнства, людська сердечність і доброта, здатність до самопожертви заради дитини…

Шевченкові поеми про жіночу долю овіяні палкою мрією про щасливу матір і щасливих дітей у «сім’ї вольній, новій», і мрія ця нарешті здійснилися, слова Великого Кобзаря виявилися пророчими, сьогодні живуть вільні син і мати:

…І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.