Уярмлення свого народу, безправність його культури Леся Українка переживала як особисту трагедію. Душа її, лагідна від природи, закипала гнівом на кожен вияв утисків, колоніальної сваволі, поетеса майже фізично задихалася в атмосфері царського деспотизму. Великим смутком озиваються в свідомості Лесі Українки і давні кривди українського народу. Створюючи драматичну поему «Бояриня», вона звертається до однієї з найдраматичніших сторінок історії України, яку зараз називають Добою Руїни. В основі сюжету «Боярині» — історія життя дочки козацького старшини Олекси Перебійного Оксани, яка, вийшовши заміж за боярина з українців Степана, тяжко сумує в Москві за Україною. її волелюбна душа гине від розлуки з рідним краєм і від рабських звичаїв московитів. Вона вболіває за чоловіка Степана, котрий мусить бути улесливим і витанцьовувати гопака перед царем. Але чому мусить? Бо його душа роздвоєна. Коли Оксана підтримує намагання гетьмана Петра Дорошенка об'єднати Україну, хай і шляхом союзу з татарами, Степан дорікає їй. Але мудра Оксана відповідає йому: Ти хіба не ходиш під ноги слатися своєму пану, мов ханові? Скрізь палі, канчуки, холопів продають. Чим не татари? Оксана, що навчалась у братській школі, не може звикнути, що в Москві дружину мають за холопку, що «нема тут звичаю з чоловіками пробувати при бесіді». Хіба я тут не як татарка сиджу в неволі? — докоряє вона чоловікові. Обурює Оксану рабське догоджання, лукавість, улесливість, доноси, шпигунство. їй боляче усвідомлювати, що її чоловік, власне, сам є невільником, хоч, може, повною мірою цього ще не розуміє. Так, він сам себе вже звик називати «боярином Стьопкою». Леся Українка осуджує його компроміс із власною совістю, зневажання ним самим і власної гідності, і честі найближчих рідних. Відчуваючи близьку смерть і провину перед Батьківщиною, патріотка Оксана дорікає Степанові, який тільки тепер, коли все втихомирилося на Україні, хоче їхати туди. Вона в розпачі кидає Степану: ...Зломилась воля. Україна лягла Москві під ноги, Се мир по-твоєму — ота руїна? Поневолення України було, на думку Лесі Українки, тяжким лихом, бо вже на той час у Московії ганебне кріпацтво стало звичним явищем: людей там продавали, як худобу. Відштовхує від Московії поневолення особи, деспотизм, терор, атмосфера постійного страху, аморальність бояр — нещирих, лукавих, хитрих, улесливих і жорстоких. Негативно вражає і описаний у драмі побут московитів: незугарний мішкоподібний одяг, не чути пісень, жахливе пияцтво, безправність жінок (одружуються, у вічі не бачивши одне одного, — через сваху). Взагалі, вся поема Лесі Українки є втіленням політичної позиції поетеси, яку вона визначила так: «Так звані братні народи — просто сусіди, пов'язані, правда, одним ярмом, але ... не мають ідентичних інтересів, і через те їм краще виступати хоч і поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської внутрішньої політики». Ці думки Лесі Українки актуальні і в наш час.
|
