Тарас Григорович Шевченко, великий український поет, не міг не торкнутися святості образу Матері у своїй творчості, він підніс звичайну селянку з натрудженими мозолями, в убогому вбранні на п’єдестал світової події. Ганни, Марії, Катерини, Оксани… Скільки сліз пролито над долею вашою читачами різних років…

Давно минуло кріпацтво, відійщли в історію злидні, безправ’я, беззаконня, та чомусь, гортаючи сторінки «Кобзаря», ми знов і знов зупиняємо погляд на рядках:

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Шевченко ніби повертається до теми «Катерини», але розв’язує її по-іншому. У «Наймичці» відтворено складні переживання Ганни – такої ж покритки, котра виявила величезну силу волі, зберігши життя для сина, вона була змушена підкинути свою рідну дитину бездітним заможним селянам і піти до них у найми, щоб мати змогу доглядати сина. Усе життя Ганна змушена приховувати те, що вона його мати, і тільуи перед смертю зізналася:

«Прости мене. Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я…я твоя мати»

Та й замовкла…

Так тільки мати може присвятити своє життя власній дитині, не шкодуючи для цього нічого, навіть просити пробачення у своєї кровинки за неправду, що затаїлася на душі. За що ж бідолашній Ганні просити пробачення в долі? За те, що любила, вірила, хотіла впитися жіночим щастям, для якого й народилася Жінкою. А що ж отримала ця жінка замість щастя? Біль, сльози, безсонні ночі й страх! У цьому творі Шевченко ніби нікого не викриває, але ясно висловлює протест прости несправедливості, нелюдських соціальних взаємин у суспільстві, поділеному на багатих і бідних.

Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з такою любов’ю оспівав у своїй творчості просту жінку – матір, сестру, берегиню, продовжувачку роду. Його невмирущі слова:

…Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі, -