Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивілізації. Небаченими
досі швидкими темпами йде зростання великих та малих міст, розширюється
промислове будівництво, збільшується кількість населення, зростає
експлуатація всіх природних ресурсів. У зв'язку з цим охорона
навколишнього середовища стала для людства однією з найважливіших,
злободенних проблем.
Прозоре чисте повітря, блакитні ріки, озера, джерела, величні
ліси, квітучі гаї, захищені від водної та вітрової ерозії поля — все це
величезне багатство може зникнути, якщо людство не схаменеться.
Багатогранно використовуючи природні ресурси для потреб суспільства,
нам треба діяти так, щоб не завдати шкоди, а навпаки, всебічно
поліпшувати та примножувати можливості природи. Ми повинні жити не лише
сьогоднішніми потребами, а й дбати про стан природи завтрашнього та
майбутніх днів.
Люби природу не як символ
Душі своєї,
Люби природу не для себе,
Люби для неї.
(М. Рильський)
Здавна люди ставилися до природи з повагою (первісні люди
навіть обожнювали її, наділяючи неживі предмети, наприклад, камінь,
душею). А як щедро оспівана вона у народних піснях.
Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.
Люди часто забувають або, швидше, не помічають того, наскільки
щедра наша Земля: рослини та дерева дають нам змогу дихати чистим
повітрям, поля годують нас хлібом та овочами, водоймища — рибою, на
луках пасуться тварини, що дають молоко, м'ясо, вовну. Але чутно вже
перші дзвіночки, які можуть перетворитися на могутні набатні дзвони: з
Дніпра виловлюють риб-мутантів, з'являються овочі ненормальних
розмірів. Не кажучи вже про те, що кожного року десятки, якщо не сотні
видів рослин та тварин потрапляють до Червоної Книги, тобто їм загрожує
небезпека повного зникнення. А скільки їх вже щезло...
Необхідно пам'ятати про те, що людина — лише один із видів
живих істот на Землі, і якась маленька комашка має не менше право на
життя, ніж людина, а може, й більше, тому що жодна тварина не завдає
шкоди навколишньому середовищу так, як це робить людина.
Чого хвилюються народи
І люди замишляють зло?
Хто їм сказав: «Вінець природи»?
Хіба для них її чоло?
(Л. Костенко)
І, здається, Земля надсилала людству вже багато застережень:
Хіросима та Нагасакі, Чорнобильська катастрофа... Зараз відбувається
руйнування озонового шару, людству (і всій Землі) загрожує глобальне
потепління, і все це неминуче відіб'ється на кожному з нас. Ми не
можемо не помічати, що з кожним роком збільшується кількість людей, які
страждають на смертельні хвороби, такі, як рак та СНІД, та помирають
від них, а лікарі та вчені досі не виявили причин виникнення цих хвороб
і способів їх лікування. То невже і це не може припинити нашого
недбалого ставлення до природи?!
Кожен із нас повинен чітко усвідомити, що ми не можемо просто
заплющити очі на проблеми екології, які загрожують нашому життю та
життю майбутніх поколінь. Свій посильний внесок може зробити кожен:
хоча б не засмічувати землю, по якій ходимо, посадити принаймні одне
деревце, збудувати шпаківню навесні. Звичайно, це небагато, але,
можливо, якщо кожна людина почне шанобливо ставитися до навколишнього
середовища, це добре відіб'ється на ньому.
Давайте зробимо все, щоб наші діти та онуки дихали пахощами
квітів, чули спів птахів у лісах, ходили по м'якій травичці, милувалися
сходом сонця. Давайте залишимо їм у спадок чисту та прекрасну Землю!
Я впевнена, що будь-яка людина, яка почула або прочитала десь,
що в якому-небудь морі плаває велика нафтова пляма, подумає: «А мені
яке діло? І так турбот повно!» Ця ж людина вихідного дня йде зі своєю
родиною до лісу — відпочити на природі. Йдучи, залишає після себе купу
сміття і непотушене багаття. Ну то й що? Адже до величезної кількості
нафти в морі їй немає ніякого діла...
Про те, що наша планета переживає екологічну кризу, я,
звичайно, чула. Хоча, як і більшість людей, не замислювалася над цим.
Вирубують ліси? Ну то й що? Адже те, що видно з мого вікна, не зріділо!
Забруднюються ріки? Я плаваю в басейні і п'ю мінеральну воду.
Винищуються тварини? А мій кіт Маркіз живий-здоровий.
Якось, відпочиваючи влітку на дачі, я пішла викупатися в
ставку — басейнів у нас у селищі немає. Ледве ввійшла у воду, як
відчула сильний біль у ступні правої ноги. Вилізла на берег і оглянула
ногу. Ну, так і є, чимось порізалася. Я кульгала кілька днів і думала:
«Ну хто кинув у воду іржаву залізяку? Кому таке спало на думку?» Потім
зрозуміла, що таке спало на думку такій самій людині, як і я. Людині,
котра вважала, ніби екологія — це щось таке, що її не стосується.
Виходить, що стосується всіх.
Чому ми не звертаємо уваги на те, що діється навколо нас?
Чому не рятуємо власний «будинок» — нашу Землю? Чому не шануємо
природу, яка береже нас? Хоча, звичайно, зараз багато говорять про
необхідність оберігати і захищати навколишнє середовище. Чи не пізно?
Хочеться вірити, що ні.
Іноді мені здається, що апокаліпсис все-таки може гримнути —
ми самі знищимо нашу планету. Не комета, не землетрус і не глобальне
потепління, а ми — люди. Кимось керує спрага наживи, хтось просто
сповідує філософію «пофігізму». Намагаються щось зробити «зелені», але
їм мало поки що вдається.
Я розумію, усі заводи з їхніми трубами, що димлять, не
зупиниш, кількість автомобілів з їхніми вихлопними газами не зменшиш.
Але якщо кожний буде хоча б кидати банки від «кока-коли» і палички від
морозива в урни, не залишати в лісі купи сміття після пікніка, ретельно
загасить багаття — це вже буде добре.
|
