Від самого свого народження я жив у Харкові. Не дивно, що я вважаю своє місто найкращим. У кожної людини з її рідним містом пов’язані якісь власні переживання, невдачі та перемоги, проте в усіх людей, які мешкають у певному місті, є щось спільне. Якесь неповторне відчуття, неповторна рисочка, вихована їхньою малою батьківщиною. Я впевнений, що така особливість, така родзинка є і в усіх харків’ян. Коли я бував у інших містах України, я також відчував неповторність самого міста та неповторність їхніх мешканців. Тоді я остаточно впевнився, що у кожного міста є своя душа. Харків був заснований 1654 року як фортеця, одна з ланок лінії укріплені, від ворожих набігів. Пізніше фортеця розширилась, залишки колишньої стіни можна розгледіти і зараз на так званій Університетській Гірці. Городи та поля мешканців міста знаходилися за межами фортеці, тому Харків поступово збіль шувався. З часом було створено і перші церкви у місті. Найдавніша з них -Свято-Успенський собор (сучасний Будинок органної музики) була збудованії на початку існування міста, проте будівля була дерев’яною і її знищила поже жа. Пізніше собор вже було побудовано з каменю. Назвою своєю місто завдячу» козакові Харитону, якого називали Харько. Проте існує близько кількох десщ ків версій виникнення назви міста. Невідомо також, чи назва річки Харків м никла від назви міста, чи навпаки - за однією з версій - місто зветься за назвою річки.

Цікаво спостерігати, як протягом такого невеликого проміжку часу стрімко та швидко розвивалося моє місто. Прикладом цього може стати така цікава історія. Коли в Харкові було засновано університеї   11 просили і викладачів з Європи, і вітчизняних професорів. Так ось, професор фі лософії, якого було запрошено, здається, з Німеччини, у своїх щоденники стійно скаржився, що він зазнає страшних незручностей, бо місце його робіні

тобто університет, знаходиться на великій відстані від його помешкання. А жив він - уявіть собі - на сучасній вулиці Пушкінській, там, де зараз станція метро. Університет, щоправда, знаходився на вулиці Університетський, вибачте за тавтологію, а не у сучасному корпусі. Тоді університет і місце проживання професора філософії були майже протилежними кінцями міста, а зараз ми можемо сказати, що все це - центр!

Зараз Харків - велике сучасне місто, одне з найбільших в Україні. Але хочеться чомусь розповідати не про факти з історії мого міста: про це написано достатньо книжок та наукових праць, а про щось, чого не можна прочитати у книжках, що я для себе назвав духом мого міста. У Харкові знаходиться найбільший майдан у Європі - майдан Свободи. Коли на ньому нема ярмарку, який часто проходить у нашому місті, або святкової новорічної ялинки, навіть мешканців Харкова вражає цей величезний простір у центрі нашого міста. Відразу з’являється відчуття свободи (не дарма, мабуть, майдан так назвали), відчуття невичерпних можливостей та безлічі шляхів, що лежать перед тобою, - вони уявляються мені такими ж просторими й величними. На майдані Свободи знаходиться і університет, який нещодавно відсвяткував своє 200-річчя. До речі, в чомусь дух Харкова зумовлюється і великою кількістю учнів та студентів. Мабуть, саме тому, незважаючи на свій вік, Харків душею - молоде місто, принаймні таким я відчуваю його.

Але неправильно вважати, що дух Харкова знаходиться тільки у центрі міста, на головних його вулицях і площах. Дух Харкова ховається також у затишних невеличких двориках, кожен з яких живе своїм життям, має свої таємниці. Дух Харкова відчувається також і на широких проспектах, що пролягли через усе місто, і в лісопарку, де стоять у задумі старі дерева. Дух Харкова десь у лабіринтах метро, яким поспішають люди у своїх справах. А головне, дух Харкова дивиться на світ очима його мешканців…