Насправді, щоб там не казали, відсоток російськомовного населення в Україні в цілому не настільки великий, як здається мешканцям великих російськомовних міст. Мене вражає та пригнічує, коли, наприклад, обговорюючи шкільні дисципліни з моїм знайомим, який вчиться у школі з іншою мовою навчання, ми не можемо зрозуміти одне одного, адже спеціальні наукові терміни звучать по-різному, а як висловити свою думку українською, їх просто не вчили. Та сама ситуація, наскільки мені відомо, і у вищих навчальних закладах. Я вважаю, що таку ситуацію в нашій державі треба змінювати. Адже ми маємо свою державну мову, якою розмовляли наші предки. І ця мова не стає менш красивою або менш цінною тільки через те, що вона протягом сторіч підлягала примусовому викоріненню. Наприкінці XIX сторіччя одним з указів уряду Російської Імперії було постановлено, що української мови буквально «не існує». Я надзвичайно здивувався, коли дізнався про такий указ на уроці з історії України. Але ж минуло стільки років, а значна частина населення чомусь «вірить» тому указу. На мою думку, треба змінити саме ставлення до нашої мови. Відсоток російськомовних телепрограм та фільмів на нашому телебаченні насправді набагато більший, ніж відсоток російськомовного населення в Україні.

До речі, зараз я дедалі частіше чую про можливе введення двох державних мов в Україні. Мені здається, це не тільки не поліпшить ситуацію, а тільки погіршить її. Люди, які зараз розмовляються суржиком, так і не вивчать жодної з мов. А серед моїх знайомих, які розмовляють у побуті російською, багато хто із більшим задоволенням дивиться передачі українською чи читає книжки, мотивуючи це красою української мови. І я не знаю жодної людини, яка б не розуміла української.

Я дізнався, що в деяких культурах літери абетки вважаються священними, їм надається справжнє сакральне значення. Крім того, хіба не має жодної цінності відома біблійна фраза «Спочатку було Слово…»? Я впевнений, що щира любов до своєї мови є не тільки ознакою патріотизму, а й ознакою високого рівня культурного розвитку, освіти та виховання. Окрім того, що українська є мовою багатьох наукових праць, мовою дипломатичного та офіційного спілкування у нашій країні, вона є ще й мовою наших пращурів. В українському фольклорі, у приказках та піснях збережено усю народну душу, його сподівання та мрії. І відмовитися від цієї справжньої скарбниці народної мудрості було б не просто нерозумно, а, як на мене, це було б зрадою.