Мабуть, недарма вчителі та батьки говорять, що підлітковий вік - найскладніший. Усе видається таким незрозумілим: дитинство нібито позаду, але ж до дорослого мудрого сприйняття світу ще далеко. У мене багато друзів, і вони розповідають мені про власні думки й переживання. І справді - вони мають чим перейматися. У кожного різні труднощі, у кожного різні мрії. На жаль, багато хто з моїх ровесників скаржиться на труднощі у спілкуванні з батьками. Тож я не можу оминути цю тему, тим більше, що й сам іноді створюю ситуації прикрих непорозумінь із близькими. Варто про це подумати, бо завжди варто шукати компроміс. Розмірковуючи над проблемою батьків і дітей, я почав з того, що спробував сформулювати основні «теми» конфліктів. Через що виникають сварки в моїй родині або в родинах друзів? Коли я згадав кілька таких ситуацій, я дуже здивувався, навіть був шокований: насправді усі непорозуміння виникають через дрібниці! Адже серйозних розбіжностей у поглядах на життя майже немає! Хіба я або, сказати ширше, моє покоління заперечує ті цінності, що виховують у нас батьки? Та звісно, ні. Тобто ніхто з моїх ровесників не просто не задеречує тих рис, які батьки хотіли б у нас бачити, навіть навпаки - ми домагаємось одного й того ж самого: хіба підлітки не хочуть бути чесними, впевненими у собі, поважати думки інших (адже тільки так нас поважатимуть інші), хіба вони не хочуть бути відповідальними (адже саме відповідальність веде до омріяної «самостійності» та «свободи»)? Виходить, ми з нашими батьками прагнемо одного й того самого. Усі конфлікти виникають на рівні дрібниць, на рівні побутових суперечок, які можна легко подолати, адже мені насправді зовсім не важко допомогти близьким у хатніх справах чи зайвий раз зателефонувати, коли я затримуюсь, а батькам, мабуть, не важко поставитись із розумінням до моїх бажань і виявити трохи терплячості до;; моїх - ненавмисних! - помилок. Зараз, збагнувши, наскільки дрібними, неважливими є причини, що призводять до конфліктів зі старшими, я трошки змінив свою поведінку. І ефект був просто казковий: непорозумінь відчутно поменшало!

Звісно, якшо йдеться про розбіжності у більш серйозних речах, коли йдеться про світогляд, вже недостатньо просто виявити терплячість. Так, напевно, тут і ховається основна причина проблеми батьків і дітей: ми справді дещо по-різному дивимось на світ. До цього додається й хвилювання старших за нас: чи гідними людьми ми виростимо, чи добре нам буде в майбутньому. Мабуть, одного спільного рецепту подолання світоглядних конфліктів не існує, бо інакше не існували б і проблеми. Мені здається, головним ключем до порозуміння є прийняття і толерантність. Адже можна і варто формувати власне ставлення до світу, власну особистість, власні принципи, не заперечуючи і не ображаючи цінності інших. Тим більше, що стільки корисного ми можемо взяти від старшого покоління!

Кажуть, проблема батьків і дітей вічна, і з цим важко не погодитись, але ця зовсім не означає, що ми не повинні шукати шляхів подолання непорозумінь, знаходити внутрішні сили для того, щоб бути більш лояльними, більш терплячими одне до одного. У свій час кожен підліток переживає конфлікт поколінь удруге - коли вже сам стає батьком або матір’ю. Кажуть, що «коли матимеш власних дітей - все зрозумієш». Напевно, що так. Але вже зараз я хочу робити кроки до І цього розуміння, адже навіщо чекати на «колись», якщо стосунки з близькими - найцінніше, що ми маємо. Не варто псувати їх через власні забаганки чи власну нетерпимість, тим більше не варто звинувачувати інших в усьому. Я сподіваюсь, мені вистачить сил і терпіння уникати сварок із батьками, я дуже хочу, аби колись настшіи часи, коли вічна проблема «батьків і дітей» залишиться в минулому.