У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода ввійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Висока освіченість не віддаляла його від простого народу, він прагнув бути «чорною сковородою, що пече білі млинці», тому й твори свої передусім адресував тим, хто жив під солом’яною стріхою, вбачаючи в цьому сенс свого щастя, призначення на землі. Відомо, що твори Г. Сковороди ввійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них («Всякому городу нрав і права») використав І. Котляревський у своїй п’єсі «Наталка Полтавка». Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології Г. Сковорода видобуває свою філософію на вчення про «природну» людину й шляхи досягнення нею щастя; у природі, перед Богом, на його думку, всі люди рівні. Суспільна організація породжує суспільну нерівність, тобто експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, невластивим самому єству людини, а тому автор заперечує не лише наявний соціальний лад, а й будь-яку експлуатацію. Хижацьку сутність панівних класів розкриває Сковорода у вірші «Всякому городу нрав і права», сатиричне спрямування якого відображає позицію трудового народу. Поет також не сприймає світу, що руйнує в людині людське, - прагнення до чесної праці, бажання мати серце, «як чистий кришталь»… І його найперше цікавлять одвічні людські моральні й духовні цінності, головне для нього – подивитися в корінь, з’ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя, цей погляд знайшов відображення у «Баснях харьковскіх», мудрість байок Сковороди – це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра й зла. Із джерела народного уявлення про світ, народного розуміння першооснови щастя – і мотив вільної, незалежної людини, тема «вольності» є однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди. О, когда б же мне в дурні не пошитись, Дабі вольности не могла как лишитись. Волю автор ідеалізував не тільки у творчості, а й у житті. Уникаючи будь-якої залежності від суспільства, місця й обставин, він у товаристві пса ходив від села до села, не маючи з собою жодного добра, крім кількох книжок, а тому й заповідав на надгробку своєму написати : «Світ ловив мене, та не впіймав».
|
