І ВАРІАНТ
Чим є для людини щастя? Для деяких — це великі гроші, для інших — це досягнення великої мети. Часто щаслива людина егоїстична, бо, створюючи світ, Господь перш за все наділив її любов'ю до себе. Сподівався, мабуть, на те, що, поважаючи себе, людина навчиться любити та оберігати інших. Але бажання людини самій бути щасливою часто перемагає всі інші почуття.
Ми не змогли оцінити те, що подарувало небо. Не змогли зрозуміти і того, що ніколи не можна втамувати ненаситного бажання щастя, бо жодна людина, яка вчиняє егоїстично, не може бути повністю щасливою. Отак ми й розбіглися у пошуках «бездоганного», «чистого» щастя. Того великого жаданого відчуття, коли все дозволено, коли весь світ належить тобі, коли здається, що безхмарна лінія життєвого обрію ніколи не затьмариться.
Це біла Сторінка нашого життя, коли все добре, і ніщо, здається, не може перешкодити цьому. А ось чорна сторінка — і наше життя, наше щастя котяться до прірви. Що далі? Невже схилити голову? Ні! Ходімо знову до того омріяного щастя, адже жити бажає кожна людина, і кожна сподівається на краще. Коли ж ми знов здобудемо його, то раптом прийде думка: а чому ж мені довелось шукати його вдруге? І розуміємо, що все-таки не в грошах було те щастя, а в любові до рідних нам людей. Одразу позаду залишаються всі неприємні спогади. Стає соромно за те, як поводився з рідними, з найдорожчими друзями, вважаючи своє життя безхмарним.
«У щастя людського два рівних є крила...» — сказав відомий український поет Максим Тадейович Рильський. Він мав на увазі двосторонній характер щастя. Чи змогли б ми пізнати щастя, не звідавши справжнього горя? Щастя починаєш розуміти тільки тоді, коли є з чим його порівняти. Це як ніч і день, сонце і місяць, зло й добро. Пізнавши горе, ми мусимо навчитися цінувати те, що не вміли оцінити на початку життєвого шляху, коли батьки, оберігаючи нас від потрясінь, захищають від неприємностей, різнобарвними кольорами «розфарбовують» світ. Щастя — як небо. Іноді й чорна зловісна хмара може принести із собою спокій: після великого горя часто приходить справжнє, непідробне щастя. Не треба гнатись за ним, свого часу воно саме постукає у ваше віконце. Все залежить від того, чи зможемо ми впустити до оселі цей коштовний дарунок. Чи зможемо ми його розпізнати? Адже наш світ — світ парадоксів, а щастя, як уже зазначалося, може бути різним, бо має подвійну природу.
ІІ ВАРІАНТ
Вітаючи один одного зі святом, з днем народження, з визначною подією, ми зичимо щастя. А що це воно таке, це щастя? Граматика говорить нам, що це абстрактна назва, отже, щастя — це щось нематеріальне, що не можна побачити очима чи відчути на дотик. Але чому ж воно таке важливе для кожної людини, чому ми живемо в очікуванні щастя і понад усе на світі хочемо, щоб воно пригорнуло і нас своїм крилом.
Мені здається, що люди уявляють своє щастя по-різному. Для когось — це успіх у всіх справах, визнання, слава, для когось — вигода, можливість розпоряджатися долями інших, для когось — багатство, гроші. Проте, чи буде це справжнім щастям? Можна бути всім відомою людиною, але тоді все твоє життя виноситься на обговорення натовпу, який може вихваляти та уславлювати тебе, поки будеш на вершині, але варто помилитися, один раз впасти — і тебе забудуть, ти станеш нікому не цікавим. Можна мати велику владу, змогу приносити щастя чи горе іншим, дарувати життя чи карати на смерть, проте ця влада ие безмежна. Ці люди не владні примусити інших поважати чи любити їх, не можуть зупинити власну смерть, бо вона не підкоряється нічиїм наказам. Можна бути надзвичайно багатим, але, як відомо, за гроші не купиш відданої дружби, вірного кохання. Отож, зовсім не матеріальна сфера є головною у визначенні щастя.
Мені здається, що щастя можна визначити як стан задоволення людини від життя, від улюбленої справи, від можливості спілкуватися з близькими людьми, з друзями, просто з цікавими людьми. Хтось мріє про родинний добробут і для нього щастям є, коли всі близькі здорові, у них все добре, коли дім захищений від усіляких негараздів. А комусь замало тихого родинного щастя, він хоче робити якісь звершення, відкривати, нехай лише для себе, нові землі, реалізовувати себе в улюбленій справі. Для одного — це творчість, для іншого — техніка, ще для когось — спорт, фінансова чи банківська справа. Одні можуть підкорювати вершини гір чи бурхливий океан, інші — величезні числа та рівняння і будуть щасливими, коли все виходить.
Отож, людське щастя багатобарвне та безмежне. Але як же ми відчуваємо, що в наші двері постукало саме щастя? Мені здається, що тут доречною була б цитата з твору видатного німецького письменника Гете: «Зупинися, миттєвосте! Ти прекрасна». Коли людина прагне зупинити час, коли вона вже нічого не хоче змінити, щоб не порушувати гармонію у своєму житті — це і є щастя.
Людська уява часто змальовує щастя у вигляді чарівного синього чи блакитного птаха, який несе на своїх крилах саме те, чого б хотілося кожному з нас. Проте птах цей дуже полохливий: ледь встиг десь зупинитися — і вже знов злітає. Так і щастя людське — тривке й швидкоплинне, його можна легко зруйнувати, а повернути буде дуже важко чи й зовсім неможливо.
А тому, я думаю, ми повинні обережніше ставитися до щастя інших людей, не випробовувати його на стійкість, і тоді, можливо, і до кожного з нас прилетить птах щастя. А коли це трапиться — не ховатися від інших, не зачиняти вікна й двері, щоб ніхто нічого не почув і не побачив, бо щастя не любить сидіти в клітці.
Нам треба ділитися ним з іншими, бо чим більше ти даруєш щастя іншим, тим більше його до тебе повертається.
А ще, як мені здається, необхідною умовою щастя для кожної людини є здоров'я членів її родини, мир на землі, щоб нічого не загрожувало життю близьких. З щастя кожного складається щастя родини, країни, планети. І мені хочеться сказати всім: «Давайте зробимо нашу планету щасливою!» |
