У творі Багряного Україна постає перед читачем у трьох образах. Одна постає зі спогадів головного героя Григорія Многогрішного — справжня, прекрасна, з лісами, степами широкими, як море, весною із жайворонками, солов'ями, зозулями, з веселими хлоп'ячими забавками на Трійцю та інші свята, з піснями матері і сестри, різдвяними колядками та щедрівками. Щоправда, тепер уже «садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло...».
Друга Україна — поселенська — та, де живуть Сірки, про яку розповідає Наталчина мати: «Це була наша друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна, Катеринослав, Переяславка...». Мати зберегла на цій далекій чужині уклад українського життя — одяг, хатнє убранство, свята, пісні й перекази. Вперше вона постає перед очима Григорія «... в очіпку і в рясній, стародавній спідниці», а «голос у неї такий..., як у всіх матерів там, за тисячі кілометрів звідси». Вона працьовита, любляча, турботлива. У хаті в Сірків усе прибрано, опоряджено за гтарим українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати передала й дітям. Наталка і Грицько залюбки співають українських пісень, беруть участь у старовинних обрядах, додержуючись традицій предків.
І ще одна Україна постає перед читачем «ось так — на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна! ..» Вона постає в образі дівчат-невільниць, що пиляють дрова під брудну лайку охоронців, в образі дівчат у ресторані — дочок розкуркулених батьків, що «рятують життя ціною краси і молодості». Вона постає перед очима Григорія в поїзді «Владивосток — Москва»: «Григорієві здавалось, що він потрапив додому. Вагон говорив усіма діалектами його — Григорієвої — мови: полтавським, херсонським, чернігівським, одеським, кубанським, харківським... Ба, тими діалектами тнорив весь цей «експрес», і то не тільки тепер, а, либонь, протягом цілої своєї історії. Основний контингент його пасажирів — Україна, ота зірвана з місця й розкидана по всіх світах — поза геттю. І міч цей «експрес» ходив за маршрутом «Владивосток — Москва», але то була своїм мовним і пісенним фольклором та й усім іншим Україна. Екстериторіальна Україна. Україна без «стерна і вітрил». Ця Україна постає і з розповіді старого Мороза про «місто каторги», в якому заживо ховають український народ.
Малюючи «Малу Україну» на Далекому Сході, Іван Багряний переконливо показує, чого можуть досягти вільні люди своєю працею. Але, на жаль, не переселиш усю Україну в глухий закуток, не огородиш високим парканом від її ворогів.
